Освіта на Січі

«...По всій козацькій землі ми помітили прекрасну рису, що нас дуже здивувала: всі вони (мешканці), крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб та церковні співи; крім того, священики навчають сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях. Кожне місто має, може, близько 40, 50 і більше тисяч душ; але дітей більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти»

мандрівник та письменник Павло Аллепський, 1654 р.

Освічені люди високо цінувалися на Запорожжі. Найздібніші ставали військовими писарями і нерідко грали вирішальні ролі серед запорожців. Багато освічених людей, безумовно, давала запорозьким козакам Київська духовна академія. Та були осередки освіти, школи і в Самому Запорожжі. Вони поділялися на січові, монастирські й церковнопарафіяльні. У січовій школі навчалися хлопчики, які самі приходили з України й Польщі, або ж спеціально привезені багатими батьками в Січ для навчання грамоти й військового мистецтва.

Першу школу на землях “вольностей Війська Запорозького” було відкрито в 1576 р. Поблизу нинішнього Новомосковська Дніпропетровської області запорожці спорудили фортецю, а в ній — дерев'яну церкву, шпиталь і загальну школу, в якій навчалися всі охочі — малолітні й дорослі. За свідченнями сучасників, на Січі було до п’ятдесяти школярів. Вчили їх тут грамоти, арифметики, військової справи, співів. Навчалися у січовій школі доти, доки оволодівали передбаченими для вивчення знаннями та вміннями.

Утримувалися школи за рахунок скарбниці Січі; деякий прибуток давали читання псалтиря за померлими або загиблими у походах козаками, продаж ладану в січовій церкві. Починаючи з 1768 р. кожному учню виділялося по 3 крб., продукти, свинець і порох. Класно-урочна система, яка впроваджувалась у школах Запорізької Січі, за своєю якістю випереджала аналогічні системи навчання багатьох країн. Козацька педагогіка мала багатоступеневий характер: І-й ступінь – дошкільне родинне виховання, в якому провідна роль належала батькові; ІІ-й ступінь – родинно-шкільне виховання.

Головна козацька школа була відкрита 1659 р. на Чортомлицькій Січі. В ній навчалося 50 малолітніх учнів і 30 молодиків. По закінченні січових шкіл найздібніші учні вступали до Києво-Могилянської академії.

Ґрунтовно в січовій школі вивчали арифметику і геометрію. Цього вимагали будівництво військових укріплень, фортець, флоту, жвава торгівля. Знання з географії та астрономії, уміння орієнтуватися на місцевості по зорях були необхідні в далеких військових походах, плаванні на “чайках” по Чорному морю, в торгівлі з іншими народами та країнами. Особливо детально вивчалася географія своєї та сусідніх держав. У головній січовій школі, яка стояла на рівні найкращих братських шкіл, вивчали також латинську мову, поетику, риторику, навчали навіть складати латинською мовою вірші. Особливе місце в школах Запорозької Січі займало військово-фізичне виховання учнів. Хлопчиків учили “Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти”. Важливе місце відводилося умінню плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою за допомогою очеретини та ін. По закінченні січових шкіл найздібніші учні вступали до Києво-Могилянської академії. Частина випускників працювала церковнослужителями і вчителями в козацьких школах джур. Від своїх наставників джури переймали науку жити й перемагати в екстремальних умовах, високе військове мистецтво. Разом з джурами випускники січових шкіл жили в куренях і продовжували вдосконалювати бойове мистецтво.

Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювалась фізично й духовно. Діяла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки, козацькі старшини перевіряли витривалість новобранців щодо спраги і холоду, дощу, снігу, браку одягу, їжі тощо. У дніпровських плавнях і в лісах, у степу, на водних просторах Дніпра молодь під керівництвом досвідчених козаків загартовувалася, вчилася володіти зброєю. Фізична підготовка передбачала також участь у веслярських змаганнях. Та щоб стати справжнім запорозьким козаком, треба було на “чайках” здійснити подорож по Чорному морю. Спиртним у походах не зловживали. П'яниць карали суворо. їх, як свідчить французький інженер де Боплан, викидали у море. Запорозька Січ славилась дисциплінованістю свого війська, за що іноземці її часто називали українською Спартою.

Практику учні проходили на полях битв. Найпідготовленіших козаки брали з собою в походи, де на ратному полі вони вдосконалювали свої бойові навички. Цілі покоління володіли мистецтвом двобою. Його елементи — складні акробатичні вправи, багато ударів руками й ногами, численні специфічні прийоми, наприклад “повзунці”, “голубці”, “тинки”, “пістоль”, реалізація яких вима гає гнучкості, блискавичної реакції. Це мистецтво лягло в основу козацького танцю — гопака.

Система козацької боротьби “гойдок” була призначена для розвідників — пластунів. За цією системою борець “приклеювався” до суперника, повторював усі його рухи, а в разі помилки нападав на нього, і брав у полон чи знешкоджував. Козацька боротьба “спас” мала не атакуючий, а суто оборонний характер з відпрацюванням блокування дій супротивника. Козаки боролися також “навкулачки”, “на ременях”, “навхрест”, “на палицях”.

Вершиною козацьких бойових мистецтв було “характерництво” (відоме ще під назвою “господар ночі”). Характерники вміли залякати ворога, навіяти йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що козака не бере ні куля, пі шабля, ні вогонь, ні вода. Такі козаки могли проникнути непоміченими у ворожий табір, наробити там лиха і неушкодженими повернутися до своїх. Характерники спеціальними вправами досягали такого стану, коли бойові удари супротивника не відчувалися. Вони миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Такі здібності мали справжні велетні духу і тіла. Усі види козацької боротьби ґрунтуються на правилах і принципах народної моралі, етики.

Існував “кодекс лицарської честі”, який передбачав:

• любов до батьків, рідної мови;

• вірність у дружбі та коханні;

• готовність захищати слабших, молодших;

• непохитну вірність ідеям справедливості, свободи і незалежності особистості, народу, держави;

• жертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

• розвиток власних фізичних і духовних сил, волі;

• готовність боротися до загину за волю, честь і славу України.

Того, хто нехтував козацькими законами життя, суворо карала громада.

1754 р. Яків Гнатюкович організував на Січі першу школу для підготовки полкової старшини, військових канцеляристів та різних адміністративних осіб для урядування в паланках.

Серед представників козацької еліти, які лишили помітний слід в історії України, переважають вихованці Острозької і Києво-Могилянської академій — найкращих вітчизняних освітніх закладів.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний — дипломат, один з найвидатніших полководців, який майже чверть віку (1598 — 1622) тримав гетьманську булаву Війська Запорозького. Освіту здобув у Острозькій академії.

Богдан (Зіновій) Хмельницький (1648—1657) був добре освіченою людиною. Вчився у Київській братській школі, єзуїтській школі в місті Ярославі над Сеймом. Володів польською, латинською, турецькою, французькою і татарською мовами. Грав на бандурі, виконував народні пісні, думи. Богдан Хмельницький згуртував навколо себе велику групу освічених людей — вихованців Києво-Могилянського, Львівського, Острозького, Варшавського, Краківського колегіумів, випускників Оксфордського та Падуанського університетів. Вісімдесят соратників гетьмана відзначені історією як люди надзвичайних здібностей, вони були на рівні діячів передових європейських країн.

Гетьман Лівобережної України Іван Мазепа (1687 — 1709) навчався в Києво-Могилянській академії, єзуїтському колегіумі у Варшаві. Коштом польського короля Яна-Казіміра в Голландії, Франції, Німеччині та Італії вивчав основи фортифікації, гарматну справу та інші науки.

Ще один вихованець Києво-Могилянської академії — сподвижник Івана Мазепи, гетьман України в еміграції Пилип Орлик, — автор першої в Україні демократичної конституції “Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорозького”. До речі, конституція Сполучених Штатів Америки з'явилася лише через 65 років після конституції Пилипа Орлика.

Останній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський (1750 — 1764) мав ґрунтовну освіту. Навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга.