Українські Січові Стрільці - перша українська військова частина

Українські Січові Стрільці, УСС (усу́си) — єдина українська національна військова формація в складі австро-угорської армії, сформована з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ). 3 вересня 1914 легіон Українських Січових Стрільців прийняв присягу на вірність Австро-Угорщини, а через кілька годин - присягу на вірність України: ''Я, УСС, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могил і всієї України, що буду вірно служити Рідному краю, захищати його перед ворогом, воювати за честь української зброї до останньої краплі крові. Допоможіть мені, Господи Боже та Архангел Михаїл. Амінь.''

Створення УСС

Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили створення українського військового товариства “Січові стрільці”.

Головним отаманом “Січових стрільців” було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая. У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі. За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств "Січових стрільців". Для підготовки січовиків було організовано постійнодіючі курси теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини запасу австрійської армії М. Волошин та С.Рудницький. Основні заняття проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї.

6 серпня 1914 р. у львівській газеті “Діло” з'явилося звернення Головної Української Ради “до всього українського народу”, в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові стрільці (УСС). На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня - на початку вересня 1914 зійшлося тільки 10 000, бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2 500 стрільців (на це вплинули й перешкоди з боку поляків), яких поділено на 10 сотен по 250 стрільців, що згодом вирушили на вистрій до Закарпатської України. Першими їх командирами були спочатку отаман Теодор Рожанковський (6—18 серпня 1914 р.), після нього поручник Михайло Галущинський (18 серпня 1914 — 21 січня 1915 рр.). Перший курінь УСС очолив підстаршина Дмитро Вітовський. Видатними старшинами “усусів” були М. Варан, Г. Коссак, Я. Струхманчук, Т. Рожанковський.

Структура Легіону

Протягом 1914—1916 років поступово формувалася структура Легіону УСС за австрійською моделлю. Вже в вересні 1914 року Легіон налічував 2500 осіб. Осередком добровольців спочатку був Львів, а трохи згодом — Стрий. Усіх легіонерів було поділено на два батальйони (за національною термінологією — курені) та один напівбатальйон (напівкурінь). Спочатку курені ділилися на сотні по 220 осіб. До складу сотні входили 4 чоти (взводи). Чота складалася з 4 роїв. А один рій налічував 10—15 стрільців. Зазвичай, сотня в бойових умовах нараховувала 100—150 вояків, 2 ремісника, писаря та його помічника.

Військові звання в Українському Легіоні також використалися згідно з національно-історичною термінологією: очолював курінь отаман (відповідав майору), а на всі посади нижче курінного призначались добровольці на власний розсуд: командира сотні називали хорунжий або ж сотник (капітан, пізніше — лейтенант). Командування легіоном здійснював полковник або ж підполковник австрійської армії. Часто — українець за походженням.

Чисельність та командний склад

Загальна чисельність Легіону ніколи не перевищувала 2000 осіб. Австрійський уряд дозволяв записуватися до лав УСС лише добровольцям з ландштурму, тобто тих, хто за віком вже не підходив до служби в регулярному війську або за якихось обставин на військову службу не потрапив. Тим не менш, до Легіону часто вступали юнаки с місцевостей, окупованих австрійською армією, а також інтерновані в таборах Вольфсберг і Феліціентель. Тож до початку 1917 року, в стрілецьких лавах відслужили близько 7 тисяч вояків. Із них було вбито в боях 350 осіб, 1200 поранено і ще 1500 потрапили до російського полону.

На фронті, у вересні 1914 року, 1-й курінь легіону був приєднаний до групи генерала Гофмана. Згодом групу було перейменовано на XXV армійський корпус. Першим батальйоном було укріплено 129-у піхотну бригаду 55-ї піхотної дивізії, а другим — 131-у бригаду 8-й кавалерійської дивізії генерала Лемана. В березні 1915 року Легіон отримує більш правильну військову організацію за австрійським зразком: 2 окремих батальйони по 4 роти в кожному. В вересні, після знайомства усусів з ерцгерцогом Карлом, з них утворюється 1-й Полк Українських Січових Стрільців (k.k. Ukrainische Schutzenregiment), якому за чисельністю до полку австрійського ландверу не вистачає лише одного батальйону. У 1916 році командний склад Легіону отримує звання офіцерів і унтерофіцерів регулярної армії. В травні-червні 1916 року, Полк УСС вже додатково нараховував:

• кулеметну роту (2 відділення, 80 осіб)
• взвод мінометів і вогнеметів
• ротний телефонний зв'язок
• відділення хімічного захисту (з 1917 року)
• технічну роту, на базі якої пізніше були створені окремі технічна та будівельна сотні

Бойовий шлях УСС

Протягом 1914 — першої пол. 1915 p. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку (29.IV. — 2.V.1915), де Українські січові стрільці вкрили себе невмирущою

славою, але зазнали значних втрат: 42 вбитими, 76 пораненими, 35 потрапило до полону. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: “Мої баварці б'ються як леви, а українці — як чорти”.

1916 р. січових стрільців було переведено під Бережани, де вони окопалися на горі Лисоня. У серпневих, а також вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин — 28 і близько 1 тис. рядових убитими, пораненими і полоненими. На 30 вересня 1916 р. в його складі нараховувалося лише 9 старшин і 444 стрільців. Згодом полк було переформовано на курінь і командування над ним перебрав полковник Франц Кікаль. На фронті під Кирлибабою була відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.

Удруге відчутних втрат УСС зазнали на початку липня 1917 р. в бою під Конюхами, під час т. зв. офензиви Керенського, коли в полон потрапив майже весь легіон. Від полону врятувалося близько 400 старшин і стрільців. З них, із Гуцульської сотні та підкріплень із Коша УСС сформовано новий курінь УСС, який здійснив похід до р. Збруча. Останнім бойовим завданням легіону Українських Січових Стрільців оборона Західноукраїнської Народної Республіки, утворене 13 листопада 1918 року, від польських загарбників. Легіон Українських Січових Стрільців під час цієї війни з поляками обороняв Львів, а також брав участь ще в декількох боях. Але в січні 1919 року була проведена реорганізація Української Галицької Армії, утвореної в листопаді 1918 року. У ході цієї реорганізації легіон Українських Січових Стрільців розформували, а самих Січових Стрільців розкидали по різних бригадам Української Галицької Армії.

 Українські січові стрільці стали зародком національної армії, своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзначень і похвал, викликали пошану й симпатії союзників, змусили рахуватись із собою навіть ворогів. Так, російське командування, характеризуючи УСС у секретній директиві, наголошувало, що це “відбірні війська, які називають себе українцями і мріють про відновлення самостійної України”.

Культурно-освітня діяльність УСС

Вже з 1914 р. передова частина УСС вела роз'яснювальну роботу серед українців у місцях свого постою, допомагала в створенні читалень, товариств “Просвіти”, господарських осередків, організовувала курси ліквідації неграмотності тощо. Свідченням того, що Українські січові стрільці працювали і на перспективу, була їхня участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 — поч. 1917 pp. близько двох десятків стрільців під керівництвом сотника Д.Вітовського та четарів М.Саєвича і М.Гаврилка організували на Волині до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори. Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам тощо українське населення того чи іншого краю вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім. Вічно співатиме український народ “Ой, у лузі червона калина”, “Ой, видно село”, “Човен хитається”, “Зажурились галичанки”, “Бо війна війною”, “Не сміє бути в нас страху” і багато інших маршових, любовних, жартівливих пісень, які постали в легіоні Українських січових стрільців протягом Першої світової війни.