Словник історика П - Я

При підготовці учнів до олімпіади,  конкурсу МАН, ЗНО, ДПА особливу увагу слід звернути на вивчення історичних термінів і понять. Пропоную Вашій увазі СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ (частина 4, П-Я) для учнів 8 класів.

Паланка – адміністративно-територіальна одиниця у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.

Палацові перевороти – насильницька зміна правлячого монарха в Росії у XVIII ст. за участю гвардії.

Паломництво – подорож віруючих до святих місць.

Пан – титул великих впливових феодалів, бояр, що мають знатне походження.

Пани-Рада – орган центрального управлiння, Рада при князi у Великому князiвствi Литовському, що значною мiрою обмежувала верховну владу. Складалась iз магнатiв i верхiвки духовенства. За привiлеєм 1492 р. до компетенцiї Пани-Рада належали питання вiйни i миру, оподаткування, зносини з iноземними державами, законодавство. З утворенням Великого вільного сейму князiвства Пани-Рада увiйшли в нього як верхня палата.

Панщина – обов’язкові роботи селян на землі феодала. Термін відробіткових робіт    протягом   середньовіччя поступово зростав.

Папа – римський єпископ, верховний голова римо-католицької церкви і держави Ватикан, який обирається довічно.

Папська курія – керівний орган католицької церкви, очолюваний папою.

Папська область – територія держави папи римського в Середній Італії, що проіснувала до другої половини ХІХ ст.

Парламент – вищий виборний представницький орган державної влади.

Партачі – ремісники, що працювали в місті поза цехом і підривали його монополію на виробництво.

Патриціат – міська верхівка у середньовічному місті.

Патріарх – глава православної церкви.

Перелог – найбільш давня система землеробства, при якій обробляли невелику ділянку землі: спалювали травостій, землю обробляли примітивними знаряддями праці; поле засівали декілька разів, а коли земля виснажувалась, її запускали в переліг і використовували як пасовисько для худоби.

Підкоморський суд – становий шляхетський суд, який розглядав земельнi суперечки. В Польщi iснував з ХIV ст., у Литовсько-Руській державі впроваджений II Статутом Великого князівства Литовського (1566 р.).

Підмайстер – помічник цехового майстра, який готувався стати майстром.

Підпільненська Січ – остання укріплена столиця козацької держави на р. Підпільній — Нова Січ, заснована козаками, які повернулися з татарських володінь з Олешківської Січі за дозволом царського уряду в 1734 р. Нова Січ проіснувала з 1734р. до 1775 р.

Підсічно-вогнева система обробки землі – перетворення на поле звільнених від лісу територій. Дерева “підсікали” і спалювали. Зола ставала добривом на 4-5 років, потім ділянку кидали.

Пілігрим – чужинець, мандрівний богомолець, паломник.

Плем’я – форма об’єднання людей у великий колектив для вирішення виробничих та військових проблем на основі спільності мови та території проживання.

Повинності – примусові обов’язки селян стосовно феодала чи держави.

Погост – у Київській Русі спеціальні укріплені пункти, центри адміністративних округів, які, згідно з реформами княгині Ольги, стали місцем збору данини представниками княжої адміністрації.

Податок – встановлений державою обов’язковий збір з населення, підприємств, організацій.

Політична роздробленість – розпад держави на низку невеличких самостійних держав, які здебільшого ворогували між собою.

Полк – вiйськова i адмiнiстративно-територiальна одиниця в Українi в II-й половинi ХVII-ХVIII ст. Полк подiлявся на сотнi.

Полковий обозний – керував полковою артилерією і вважався заступником полковника в українському козацькому війську. Під час воєнних дій, як найвищий за рангом член генеральної старшини, обозний найчастіше призначався наказним гетьманом.

Полюддя – в Київській Русі Х – ХІІІ ст. – щорічний об’їзд князем та його дружиною

власних володінь і підвладних племен з метою збору данини.

Полянівський мир – мир, укладений між Росією і Річчю Посполитою у 1634 р. (на річці Полянівка у Смоленській області), що завершив російсько-польську війну 1632-1634 рр. Польський король Владислав IV відмовився від претензій на російський престол, російські війська звільняли усі захоплені на Стародубщині території, та ще зобов’язувалися виплатити Речі Посполитій 20 тисяч золотих рублів контрибуції.

Помістя – державна земля, надана в користування на період служби.

Пополани – народ, у ХІІ – ХVІ ст. – торгівельно-ремісницькі шари населення міст північної та середньої Італії, що об’єднувалися в цехи. У ХІІІ ст. встановили власну владу у Болонії, Флоренції тощо. У ХІV ст. розділилися на “жирний” і “худий” народ.

“Посполите рушення” – шляхетське ополчення.

Право – узаконені державою правила поведінки громадян.

Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від мануфактур до фабрично-заводського виробництва.

Пропінація – монопольне право магнатів і шляхти Речі Посполитої та українських земель, що входили до її складу, на виробництво та продаж горілки.

Просвітництво – ідейна течія в європейських країнах у другій половині XVII —XVIII ст., представники якої наполягали на поширенні освіти та наукових знань серед населення виступали за встановлення громадянських прав і свобод.

Протекторат – 1) Форма залежності, коли одна держава визначає і здійснює зовнішні

відносини іншої держави, бере на себе захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента. 2) Держава, що перебуває в такій залежності. 3) Форма одноособової диктатури, що здійснюється особою, яка керує державою до повноліття наступника престолу або за інших обставин.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції та на розширення зовнішніх ринків. Протекціонізм, як правило, реалізується через митну політику.

Протестантизм – один з основних напрямків у християнстві, який відокремився від католицтва під час Реформації. Протестантизм об’єднує багато самостійних церков і відрізняється відсутністю чернецтва та складної церковної ієрархії.

Прочани – віруючі, що ходили поклонятись святим місцям.

Рада – виборний адміністративний орган магістрату і суд у цивільних справах, членами якого були радники.

Раджа – індійський князь.

Ратуша – будинок міської ради, який знаходився на ринковій площі міста.

Революція – корінні, глибокі і якісні зміни в розвитку будь-яких явищ природи, суспільства, пізнання; переворот у будь- якій області.

Регенство – тимчасове виконання королівських обов’язків у наслідок хвороби чи малолітства монарха.

Реєстрові козаки – частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько - литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва - реєстрові козаки.

Рейхстаг – 1) один з органів центральної влади в Середньовічній Римськійімперії; 2) німецький парламент.

Релігійні (гугенотські) війни у Франції – війни у Францій між католиками і кальвіністами (гугенотами) у другій половині XVI століття. Сучасники називали їх громадянськими війнами.

Релігія – духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне.

Реконкіста – відвоювання християнами земель в Іспанії, захоплених маврами та арабами (VІІІ   – ХV ст.).

Рента – частина селянських доходів із землі, яку привласнював феодал.

Республіка – держава, в якій органи влади формуються за принципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом.

Реставрація – відродження поваленого суспільного устрою або правлячої раніше династії.

Реформація – соціально-політичний рух у ХVІ ст. в Європі проти феодалізму та його опори – католицької церкви.

Реформа – нововведення, перетворення чи зміна порядків у державі.

Рицарі – світські феодали, воїни-конники. Винайдення вогнепальної зброї наприкінці середньовіччя зробило рицарів непотрібними, на зміну їм прийшло дворянство.

Роздробленість – поділ держави на дрібні феодальні володіння, послаблення влади єдиного правителя.

Романський стиль – архітектурний стиль у Західній Європі, що передував готичному.

Роялісти – прихильники королівської влади, монархії.

Роялізм – ідейно-політична течія в Західній Європі, що об’єднувала прихильників монархії. У зв’язку з вищезазначеним роялізм часто ототожнюють з монархізмом.

Руїна – період глибокої кризи української державності, який тривав з 1658 р. до середини 80-х років XVIII ст., що характеризується внутрішньою боротьбою козацької

старшини за владу і вторгненням в Україну іноземців.

Руни – давньогерманські, а згодом — давньоскандинавські та англосаксонські знаки писемності.

“Руська правда” – збірник законів Київської Русі, розроблений за часів Ярослава Мудрого.

Рядовичі – у Київській Русі — категорія феодально залежного населення, які відбували феодальні повинності на підставі певного договору (ряду) з паном у вотчині або сплачували данину, виконували дрібні господарські доручення.

Саги – оповіді про королів та героїв у скандинавських країнах.

Самодержець – монарх, якому належить уся повнота влади, який нікому не підзвітний.

Самурай – у феодальній Японії: в широкому значенні – світські феодали, у вузькому –військово-феодальний стан дрібних феодалів.

Санскрит – літературно опрацьована давньоіндійська мова.

Сарацини – європейська назва арабів та інших мусульман Близького Сходу.

Сатрапії – військово-адміністративні округи (провінції) в державі Ахеменідов, що очолювалися сатрапами. Близько 518 до н.е. Дарій І розділив державу на 20 сатрапій, кордони яких в більшості випадків відповідали кордонам окремих країн, що входили в державу Ахеменідов (Вавілонія, Єгипет, Мідія і ін.). Число сатрапій і їх кордони часто мінялися; кожна платила встановлену подать, могла мати свої закони, традиції, мову (або мови). Ділення на сатрапії зберігалося в державі Сельовкидов, Парфянському царстві, державі Сасанідов.

Сейм – станово-представницький орган у Польсько-Литовській державі, Чехії в період середньовіччя. Складався iз трьох частин: король, Сенат, Посольська iзба. Король обирався сеймом. У здiйсненнi влади повинен був керуватись "Генрiковими артикулами" (див.) Сенат складався iз 16 магнатiв i католицьких iєрархiв. Контролював дiяльнiсть короля. Посольська iзба складалась iз депутатiв вiд земель держави. Литовцi, оскiльки були в меншостi, практикували попереднi збори, де виробляли єдину тактику поведiнки на майбутньому Сеймi. Рiшення Сеймом приймались виключно одностайно, кожен член Сейму мав право "Liberum veto", тобто заборони на прийняття рiшення.

Серви – категорія феодально залежних селян, які були найбільш обмежені в правах.

Сеньйор – правитель міста-держави (сеньйорії) в Північній та Середній Італії.

Сельджуки – загальна назва тюркських племен, об’єднаних у Х ст.

Симонія – продаж і купівля церковних посад або духовного сану, які практикувались

церквою (як католицькою так і православною) у Середні віки.

Система кормління – утримання княжих чиновникiв, урядникiв на мiсцях шляхом

поборiв з мiсцевого населення.

Скальд – давньоскандинавський поет.

Склавини – стародавні західнослов’янські племена, що походили від венедів і населяли територію на північ від середнього і нижнього Дунаю.

Скрипторій – майстерня для переписування книг, переважно у монастирях.

Слов’яни – автохтонне (місцеве) населення Європи індоєвропейського походження.

Смерди – селяни в давній Русі, а також у Польщі; спершу вільні общинники, що мали

власне господарство, згодом у феодальній залежності.

Стани – великі групи людей, що мають однакові права і обов’язки. Належність до відповідного стану є спадковою.

Станова монархія – централізована держава, в якій королівська влада спиралась на збори представників станів.

Статут Великого князівства Литовського – основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 рр., які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, “ Руська правда”, польські судебники та кодекси інших держав.

Столітня війна – війна між Францією та Англією (1337 – 1453рр.), причиною якої послугували суперечності з приводу престолонаслідування.

Судебник – збірник законів Московського князівства.

Судебник Казимира IV – перший кодекс норм кримiнального права та судочинства Великого князiвства Литовського, Руського, Жемойтського, виданий 29 лютого 1468 р. у Вiльно. Базувався на положеннях "Руської Правди", великокнязiвських привiлеях, уставах, ухвалах та звичаєвому правi литовських, бiлоруських i українських земель. Мiстив 25 статей, 16 з них присвячено "татьбi" — крадiжцi. Закрiпив право вотчинного суду (див.), принцип одноособової вiдповiдальностi за злочин. Дiяв до виходу I Литовського Статуту 1529 р.

Султан – титул монарха в деяких країнах Сходу.

Схизма – розкол християнської церкви.

Сьогун – титул військово-феодальних правителів Японії у 1192–1867рр., за яких імператорська династія не мала реальної влади.

Сюзерен – верховний сеньор щодо васала.

Табель про ранги – законодавчий акт у Росії, що визначав порядок проходження служби чиновниками. Виданий Петром І у 1722 р. Табель про ранги встановлював 14 рангів (класів, класних чинів, 1-й — найвищий) за трьома видами: військові (армійські та морські), штатські та придворні.

Таборити – учасники визвольного руху в Чехії у ХV ст.– поборники ідеї докорінної перебудови суспільства на засадах майнової та соціальної рівності.

Терор – здійснення позасудової розправи з противниками шляхом насильства.

Технічний прогрес – поступовий розвиток науки та техніки, який призводить до вдосконалення засобів виробництва.

Тинг – збори вільних дорослих чоловіків у германців скандинавів.

Товар – продукт праці, який вироблено для продажу. Має вартість, є предметом торгівлі.

Товарне господарство – тип господарства, при якому товари вироблялись для продажу на ринку чи обміну за допомогою грошей.

Томізм – (від лат. Thomas – Фома) філософське й богословське вчення середньовічного філософа-схоласта Фоми Аквінського, за яким розум повинен підпорядковуватися вірі, а філософія – бути служницею богослов’я. Томізм довгий час був офіційною доктриною католицизму. Нині відновлений у формі неотомізму.

Трипілля – система землеробства, при якій ділянка поділяється на три частини: озимі, ярові і пар. Кожного року частини ділянки міняють місцями.

Трубадури – ліричні поети у Південній Франції, які переважно оспівували рицарське

кохання.

Турнір – військове змагання лицарів.

Удільні князівства – феодальнi володiння на Русi в ХII — ХVI ст., що утворилися в наслiдок роздроблення великих феодальних князiвств пiсля розпаду Київської держави. Номiнально перебували у васальнiй залежностi вiд великого князя, однак фактично були незалежними (мали своє вiйсько, грошi, суд, установи). Лiквiдованi в ходi утворення Руської централiзованої держави. На українських i бiлоруських землях, що потрапили пiд владу Великого князiвства Литовського, удiльнi князiвства лiквiдованi в ХV ст.

Унія – союз держав, часто під короною єдиного монарха.

Урок – точно встановлений за часів княжіння Ольги розмір данини.

Утопія – термн походить від назви книги Т. Мора; позначення ідеального, суспільного устрою, держави.

Устава на волоки – правовий документ, затверджений 1557 р. польським королем, великим князем литовським Сигізмундом ІІ Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського. За “У. на. в.” всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові — волоки (дорівнювали прибл. від 16,8 до 21,8 га в залежності від місцевості), що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під фільварки, решта розподілялася між селянами. Збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку (натурою та грошима) встановлювався у залежності від родючості ґрунту.

Федерація – одна з форм державного устрою, при якій декілька державних утворень об’єднуються в одну союзну державу при збереженні власної державної структури ісуверенітету.

Феод – земля чи дохід з неї, пожалувані королем чи сеньйором васалу в спадкове володіння як плата за службу.

Феодал – власник феоду.

Феодалізм – попередня капіталізму суспільно-економічна формація, в основі якої лежать власність феодала на землю та інші засоби виробництва при всій повноті влади на цій землі.

“Феодальна драбина”, феодальна ієрархія – поділ феодалів за знатністю і посадами при підлеглості нижчих вищим.

Феодальна роздробленість – розпад держави на багато незалежних чи майже незалежних від монарха феодальних володінь.

Феодальне помістя – велике господарство феодала, в якому працювали залежні селяни.

Фермер – власник чи арендатор ферми – приватного сільськогосподарського підприємства на власній або арендованій земельній ділянці.

Фільварок – велике магнатське володіння в Речі Посполитій , яке було засноване на панщині, мало внутрішню спеціалізацію і продукція виготовлялась для продажу на на ринку.

Франки – група германських племен, що у ІІІ ст. мешкали по берегах Рейну. У Vст. завоювали Галлію і утворили Франкську державу.

Францисканці – чернечий орден монахів-проповідників, заснований у ХІІІ ст. Франциском Ассизьким.

Фреска – живописний твір, виконаний водяними фарбами на сирій штукатурці.

Фрігольдери – категорія землевласників у середньовічній Англії, що володіли землею довічно або спадково на підставі феодального вільного держання. Земельні володіння фригольдерів могли вільно відчужуватися.

Халіф – наступник Мухаммеда, титул правителя і водно духовного глави мусульман.

Хартія – документ, який засвідчував права чи привілеї.

Хіджра – переселення Мухаммеда і його прихильників з Мекки в Медину у вересні 622 р. При халіфі Омарові І (634—644) рік Хіджра оголошений початком мусульманського літочислення.

Холопи – назва невільних людей у давній Київській Русі вживана поряд з назвою “челядь”. Холопи – населення, що перебувало у повній власності князя.

Хорунжий – (від хоругва — стяг, прапор)— особа, що зберігала й росила прапор війська запорізького який називався хоругвою.

Хрестові походи – підтриманий і організований католицькою церквою масовий колонізаційний рух під гаслом визволення від мусульман Гробу Господнього.

Хрестоносці – учасники хрестових походів. Звичайно нашивали на одяг зображення хреста як відзнаку своїх добрих намірів.

Християнство – найбільш чисельна світова релігія, яка виникла у І ст. н.е. в східних провінціях Римської імперії внаслідок злиття і взаємопроникнення ідей кількох месіанських течій іудаїзму. В основі християнства лежить віра в Ісуса Христа як сина Божого. У 1054р. християнство розкололось на православних і католиків.

Хроніка – історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.

Хронологія – наука, яка встановлює точні дати всіх історичних подій та їхню часову послідовність.

Цвінгліанство – один із найрадикальніших напрямів бюргерської Реформації XVI ст. Його засновником є Ульріх Цвінглі. Цвінгліанство не мало достатньої підтримки населення для поширення свого впливу в Швейцарії, і в цій країні Реформація пішла шляхом кальвінізму.

Цензура – державний або церковний контроль за змістом художніх творів і наукових праць.

Централізована держава – держав, яка керується з єдиного центру.

Церква – релігійна організація зі складною, суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії священнослужителів і віруючих.

Церковний розкол – поділ однієї церкви на кілька за розбіжностями у вірі й обрядах, особливо, через незгоди серед керівництва церкви.

Цехи – об’єднання ремісників однієї спеціальності.

Цивілізація – будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даним суспільством.

Чашники – учасники визвольного руху в Чехії ХV ст., які боролися проти німецького засилля та домагалися реформи церкви.

Челядь – залежне населення; особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину.

Чернецтво – духовні особи, що селилися в монастирях і давали обітницю (добровільну обіцянку) жити в бідності, послуху, не одружуватися. Життя чернецтва вважалося вищим проявом духовного подвигу.

“Четьї мі неї” – середньовічні церковно-літературні збірники, де подано сюжети житій святих, тексти "слів" та повчань; розташовані за днем і місяцем вшанування певного святого, призначені для відповідного читання. Запровадилися у Візантії (IX ст.), а відтак у Болгарії (X ст.), згодом — у Київській Русі. Найповнішим збірником такого ґатунку вважають "Ч.-М." у 12 томах, написані під керівництвом московського митрополита Макарія (XVI ст.), названі "Великими". Серед упорядників таких книг особливе місце посідає український церковний діяч, письменник, оратор Дмитро Туптало, котрий склав нові "Ч.-М." (1684-1705), використовуючи києво-руські, болгарські, московські та західноєвропейські джерела.

Чинш, оброк – плата земельному власнику за користування землею.

“Чорна смерть” – епідемія чуми, через яку вмирала велика кількість населення Європи.

Чорноризець – ченець, монах.

Шарварок – додаткова феодальна повиннiсть на будівництві i ремонтi шляхiв, мостiв, гребель, панських будiвель на загарбаних Польщею українських землях у ХV-ХVIII ст. Становив до 24 робочих днiв на рiк iз селянського двору.

Шаріат – звід законів, складених на основі Корану і Суни в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, регламентує молитву, піст.

Шедевр – виріб, який мав виготовити підмайстер, аби скласти іспит на майстра.

Шериф – королівський чиновник у графствах Англії.

Шляхта – привілейований феодальний стан в Польщі, Литві і на захоплених ними в ХVІ – ХVІІ ст. українських і білоруських землях.

Юридики – ділянки землі з жителями на території міста, які належали магнатам і шляхті, й не підпорядковувалися міській владі та не виконували на користь міста повинностей.

Язичництво – термін, який було введено богословами монотеїстичних релігій. Слугує для позначення релігійних вірувань, обрядів і свят, які було вироблено протягом віків до появи монотеїзму. До язичницьких вірувань відносять магію, фетишизм, анімізм, тотемізм тощо.

Яничари – турецькі воїни з представників завойованих турками народів, охоронці султана.

Ярлик – грамота ординського хана, що давала право на князювання.

Ясир – бранці, полонені, яких захоплювали турки й татари під час розбійницьких нападів на українські, польські, російські землі.