Біографії командирів УСС

Вітовський Дмитро — полковник. Народився 8 листопада 1887 р. у с. Медуха, тепер Галицького р-ну Івано-Франківскоїобл. У 1907 р. закінчив гімназію у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Навчався у Львівському університеті, звідки 1910 р. був відрахований за участь у студентському антипольському русі. Закінчив юридичний факультет Краківського університету.

Від 1911 р. працював адвокатом у Станіславі. Організовував осередки товариств “Січ” і “Просвіта” на”Покутті, брав активну участь у роботі Української радикальної партії. Під час Першої світвої війни командував сотнею і куренем УСС у боях із російською армією. Засновник Стрілецького фонду друкованого органу УСС “Шляхи” (1915−1918). Як комісар УСС у м. Ковель (1916−1917) сприяв розвитку українського шкільництва на Волині. 29 жовтня 1918 р. очолив Центральний військовий генеральний комітет. Керував роботою з підготовки і проведення збройного виступу у Львові 1 листопада 1918 р., у результаті якого місто і провінція потрапили під контроль українських Збройних сил. До 5 листопада командував українським військом у боях із поляками. Від 9 листопада 1918 р. − державний секретар (міністр) військових справ в уряді ЗУНР, перший комісар УГА. Під його керівництвом велася розбудова ЗС та військова адміністрація структур ЗУНР. Від березня 1919 р. — військовий радник делегації ЗУНР на Паризький мирній конференції, де виступав проти польської агресії та окупації західноукраїнських земель. У часописі “Діло” опублікував статті “Друга сотня другого куреня”, “Похорон стрільця”, у “Свободі” (США) − статті “Фонд Українських Січових Стрільців”, у журналі “Шляхи” − нарис “Із сумно-ясних настроїв”. Загинув у авіакатастрофі у 1919, поблизу м. Ратібор, Німеччина. 

Галущинський Михайло — майор. Народився 26 вересня 1878 р. у Дзвинячі Чортківського повіту. Закінчив Тернопільську гімназію, навчався в університетах Львова і Відня, політичний і освітній діяч, один із провідників “Молодої України” (1899–1902), директор української гімназії в Рогатині (1910–1914). З початком. війни був призначений командантом Леґіону УСС, з середини 1915 р. — референт УСС при командуванні австро-угорсько-німецького XXV Корпусу. Активний учасник Листопадового повстання 1918 р. у Львові. Після війни — професор Українського таємного університету у Львові, голова Товариства “Просвіта” (1923–1930). Автор багатьох праць на педагогічну тематику та мемуарів “З Українськими Січовими стрільцями”. Помер 25 вересня 1931 р.

Коссак Гриць (Григорій) — майор, полковник Галицької Армії. Народився 7 березня 1882 р. в Дрогобичі. З серпня 1914 р. як офіцер запасу був переведений до Леґіону УСС і призначений командантом 2-го куреня. В січні–березні 1915 р. — виконував обов'язки команданта Леґіону УСС, а з 22 серпня й до 15 березня 1916 р. — команданта 1-го полку УСС. В 1917–1918 рр. — заступник команданта, а згодом командант Вишколу УСС. В листопаді 1918 р. нетривалий час був командувачем українськими військами у Львові. Під час Українсько-польської війни 1918–1919 рр. очолював ІІІ Корпус Галицької Армії, а згодом — її тилові служби. На початку 1920-х років перебував у таборі для інтернованих у м. Ліберці в Чехо-Словаччині, згодом — в Австрії та Закарпатті. В 1924 р. перебрався до радянської України, де викладав українознавство в школі червоних командирів у Харкові. В 1931 р. був заарештований і незабаром (можлива 1932 р.) страчений за нібито приналежність до підпільної терористичної організації “Український національний центр”.

Микитка Осип — гауптман, генерал-майор Галицької Армії. Народився 21 лютого 1871 р. у Заланові Великому Рогатинського повіту. Кадровий офіцер. З січня 1918 р. — командант Леґіону УСС. У січні 1919 р. очолив І Корпус УГА; з листопада 1919 до 10 лютого 1920 рр. — головнокомандувач УГА. Виступивп роти переходу УГА на бік Червоної армії та намагався вивести українські частини на територію Румунії, за що був заарештований членами Начального ревкому УГА і виданий у Балті більшовикам. Після піврічного ув'язнення в підмосковному Кожухівському концтаборі і відмови служити в Червоній Армії розстріляний у Москві в серпні 1920 р.

Рожанковський Теодор — майор. Народився 14 лютого 1875 у р. Сокалі, випускник Львівського університету, юрист. Був послом до Галицького сейму від Національно-демократичної партії. Як офіцер запасу з початком війни був призначений до Леґіону УСС, де певний час у серпні 1914 р. виконував обов'язки команданта. Входив до складу Української боєвої управи. З жовтня 1918 р. — член Української національної ради. Під час Українсько-польської війни 1918–1919 рр. очолював Станіславівську військову округу, в 1919–1920 рр. — військовий аташе місії УНР у Празі. Після війни працював адвокатом у Львові. Згодом емігрував до США, де помер 12 квітня 1970 р.

Тарнавський Мирон — майор, генерал-четар Галицької Армії. Народився 29 серпня 1896 р. у Барилові Радехівського повіту у родині священика, випускник німецької гімнації у Бродах. По закінченні однорічного військового вишколу став офіцером і був на службі в австро-угорському війську. Служив у Галичині. 1909 р. здобув рангу гауптмана. Перші роки світової війни перебував на австро-російському фронті. З січня 1916 р. — командант Вишколу УСС, з вересня до грудня 1917 р. — Леґіону УСС. Під час перебування австро-угорської армії на Україні 1918 р. був на різних посадах, серед інших — референтом для українських справ при штабі 54-ї дивізії, пізніше у ранзі оберст-лейтенанта — командантом цісарсько-королівського 16-го стрілецького полку, з рештками якого повернувся до місця його постою в Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домбю; по звільненні переїхав до Станиславова й 17 лютого 1919 р. перейшов на службу до Галицької Армії, діставши призначення на команданта фронтової групи “Схід” під Львовом, а згодом у ранзі полковника — ІІ Корпусу, який очолював у боях під Львовом і під час першого відступу в Чортківській офензиві; під час другого був призначений диктатором ЗУНР Євгеном Петрушевичем генерал-четарем і Начальним Вождем УГА. Брав участь в поході на Київ об'єднаних українських армій. Коли УГА стала небоєздатною, М. Тарнавський вислав з власної ініціативи делеґатів для переговорів з Добрармією генерала А. Денікіна про перемир'я, за що диктатор ЗУНР усунув його з посту Начального вождя і віддав під військовий суд, який його виправдав. Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки Начального Вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною Армією Тарнавський переховувався (1920 р.) у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця року. По звільненні повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів, де й помер 1938 р.