Вітовський Дмитро — полковник. Народився 8 листопада 1887 р. у с. Медуха, тепер Галицького р-ну Івано-Франківскоїобл. У 1907 р. закінчив гімназію у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Навчався у Львівському університеті, звідки 1910 р. був відрахований за участь у студентському антипольському русі. Закінчив юридичний факультет Краківського університету.
Від 1911 р. працював адвокатом у Станіславі. Організовував осередки товариств “Січ” і “Просвіта” на”Покутті, брав активну участь у роботі Української радикальної партії. Під час Першої світвої війни командував сотнею і куренем УСС у боях із російською армією. Засновник Стрілецького фонду друкованого органу УСС “Шляхи” (1915−1918). Як комісар УСС у м. Ковель (1916−1917) сприяв розвитку українського шкільництва на Волині. 29 жовтня 1918 р. очолив Центральний військовий генеральний комітет. Керував роботою з підготовки і проведення збройного виступу у Львові 1 листопада 1918 р., у результаті якого місто і провінція потрапили під контроль українських Збройних сил. До 5 листопада командував українським військом у боях із поляками. Від 9 листопада 1918 р. − державний секретар (міністр) військових справ в уряді ЗУНР, перший комісар УГА. Під його керівництвом велася розбудова ЗС та військова адміністрація структур ЗУНР. Від березня 1919 р. — військовий радник делегації ЗУНР на Паризький мирній конференції, де виступав проти польської агресії та окупації західноукраїнських земель. У часописі “Діло” опублікував статті “Друга сотня другого куреня”, “Похорон стрільця”, у “Свободі” (США) − статті “Фонд Українських Січових Стрільців”, у журналі “Шляхи” − нарис “Із сумно-ясних настроїв”. Загинув у авіакатастрофі у 1919, поблизу м. Ратібор, Німеччина.
Галущинський
Михайло — майор. Народився 26 вересня
1878 р. у Дзвинячі Чортківського повіту.
Закінчив Тернопільську гімназію,
навчався в університетах Львова і Відня,
політичний і освітній діяч, один із
провідників “Молодої України”
(1899–1902), директор української гімназії
в Рогатині (1910–1914). З початком. війни
був призначений командантом Леґіону
УСС, з середини 1915 р. — референт УСС при
командуванні австро-угорсько-німецького
XXV Корпусу. Активний учасник Листопадового
повстання 1918 р. у Львові. Після війни —
професор Українського таємного
університету у Львові, голова Товариства
“Просвіта” (1923–1930). Автор багатьох
праць на педагогічну тематику та мемуарів
“З Українськими Січовими стрільцями”.
Помер 25 вересня 1931 р.
Коссак
Гриць (Григорій) —
майор,
полковник Галицької Армії. Народився
7 березня 1882 р. в Дрогобичі. З серпня 1914
р. як офіцер запасу був переведений до
Леґіону УСС і призначений командантом
2-го куреня. В січні–березні 1915 р. —
виконував обов'язки команданта Леґіону
УСС, а з 22 серпня й до 15 березня 1916 р. —
команданта 1-го полку УСС. В 1917–1918 рр. —
заступник команданта, а згодом командант
Вишколу УСС. В листопаді 1918 р. нетривалий
час був командувачем українськими
військами у Львові. Під час
Українсько-польської війни 1918–1919 рр.
очолював ІІІ Корпус Галицької Армії, а
згодом — її тилові служби. На початку
1920-х років перебував у таборі для
інтернованих у м. Ліберці в Чехо-Словаччині,
згодом — в Австрії та Закарпатті. В 1924
р. перебрався до радянської України, де
викладав українознавство в школі
червоних командирів у Харкові. В 1931 р.
був заарештований і незабаром (можлива
1932 р.) страчений за нібито приналежність
до підпільної терористичної організації
“Український національний центр”.
Микитка
Осип —
гауптман,
генерал-майор Галицької Армії. Народився
21 лютого 1871 р. у Заланові Великому
Рогатинського повіту. Кадровий офіцер.
З січня 1918 р. — командант Леґіону УСС.
У січні 1919 р. очолив І Корпус УГА;
з листопада 1919 до 10 лютого 1920 рр. —
головнокомандувач УГА.
Виступивп роти переходу УГА
на бік Червоної армії та намагався
вивести українські частини на територію
Румунії, за що був заарештований членами
Начального ревкому УГА
і виданий у Балті більшовикам. Після
піврічного ув'язнення в підмосковному
Кожухівському концтаборі і відмови
служити в Червоній Армії розстріляний
у Москві в серпні 1920 р.
Рожанковський
Теодор —
майор.
Народився 14 лютого 1875 у
р.
Сокалі, випускник Львівського університету,
юрист. Був послом до Галицького сейму
від Національно-демократичної партії.
Як офіцер запасу з початком війни був
призначений до Леґіону УСС, де певний
час у серпні 1914 р. виконував обов'язки
команданта. Входив до складу Української
боєвої управи. З жовтня 1918 р. — член
Української національної ради. Під час
Українсько-польської війни 1918–1919 рр.
очолював Станіславівську військову
округу, в 1919–1920 рр. — військовий аташе
місії УНР у Празі. Після війни працював
адвокатом у Львові. Згодом емігрував
до США, де помер 12 квітня 1970 р.
Тарнавський
Мирон —
майор,
генерал-четар Галицької Армії. Народився
29 серпня 1896 р. у Барилові Радехівського
повіту у родині священика,
випускник німецької гімнації у Бродах.
По закінченні однорічного військового
вишколу став офіцером і був на службі
в австро-угорському війську. Служив у
Галичині. 1909 р. здобув рангу гауптмана.
Перші роки світової війни перебував на
австро-російському фронті. З січня 1916
р. — командант Вишколу УСС, з вересня
до грудня 1917 р. — Леґіону УСС. Під час
перебування австро-угорської армії на
Україні 1918 р. був на різних посадах,
серед інших — референтом для українських
справ при штабі 54-ї дивізії, пізніше у
ранзі оберст-лейтенанта — командантом
цісарсько-королівського 16-го стрілецького
полку, з рештками якого повернувся до
місця його постою в Кракові. Заарештований
поляками, перебував деякий час у таборі
полонених в Домбю; по звільненні переїхав
до Станиславова й 17 лютого 1919 р. перейшов
на службу до Галицької Армії, діставши
призначення на команданта фронтової
групи “Схід”
під Львовом, а згодом у ранзі полковника
— ІІ Корпусу, який очолював у боях під
Львовом і під час першого відступу в
Чортківській офензиві; під час другого
був призначений диктатором ЗУНР Євгеном
Петрушевичем генерал-четарем і Начальним
Вождем УГА.
Брав участь в поході на Київ об'єднаних
українських армій. Коли УГА
стала небоєздатною, М. Тарнавський
вислав з власної ініціативи делеґатів
для переговорів з Добрармією генерала
А. Денікіна про перемир'я, за що диктатор
ЗУНР усунув його з посту Начального
вождя і віддав під військовий суд, який
його виправдав.
Востаннє М. Тарнавський виконував
обов'язки Начального Вождя УГА
під час хвороби його наступника генерала
Осипа Микитки. Під час союзу УГА
з Червоною Армією Тарнавський переховувався
(1920
р.)
у Балті й у Києві, звідки по приході
польської армії переїхав у липні до
Галичини. Вивезений поляками до табору
полонених у Тухолі, перебував там до
кінця року. По звільненні повернувся
до Галичини і жив у с. Черниці поблизу
Бродів, де й помер 1938 р.
Львівський університет, Віденський, Краківський, німецька гімназія у Бродах…яка у них освіта була!
ВідповістиВидалитиУкраїна завжди славилась високим рівнем освіти населення, що вже говорити про політичних діячів. Наприклад, Іван Мазепа учився в Києво-Могилянській Академії і в Падуанському університеті, відвідав кілька Європейських країн, міг порозумітися з багатьма співрозмовниками, оскільки володів вісьмома мовами. Історична ерудиція Івана Мазепи викликала захоплення тих державних і військових діячів, з якими він спілкувався. Він був знавцем літератури, власником найкращої в Україні великої і цінної бібліотеки з інкунабулами, старовинними рукописами, раритетними виданнями на багатьох мовах.
ВідповістиВидалитиДуже цікава та корисна добірка!
ВідповістиВидалитиКорисна інформація для підготовки до ЗНО .
ВідповістиВидалитиДуже цікавий та корисний матеріал.
ВідповістиВидалитиМені дуже приємно, що Вам сподобалась моя добірка біографій. Сподіваюсь, отримана інформація комусь стане у нагоді на уроках історії, а хтось доповнив свої знання з нашої героїчної історії.
ВідповістиВидалити