Тамплієри — таємничий та славетний лицарський орден

«Non nobis Domine, non nobis, sed Nomini Tuo da Gloriam. 

Не нам, Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу».
Девіз Ордену Тамплієрів в Середньовіччі.

Історія народження, розквіту і падіння лицарів Ордена тамплієрів, або «лицарів-тамплієрів», є, мабуть, однією з найромантичніших легенд світу.

Скільки б не минуло часу, скільки б не було прочитано книг і скільки б раз любителі історії не вимовляли ім'я великого Жака де Моле - все одно, як і раніше, романтики і фантазери, вчені та містифікатори в різних країнах все так же збирають рюкзаки, щоб відправитися в похід за «золотом тамплієрів». Хтось серйозно вивчає карти рудників і копалень, обшукує руїни замків і розкреслює шляхи тамплієрів в Європі, хтось шукає свій «скарб» на сторінках бестселерів, прагнучи його здобути шляхом літературної слави. І нікому з нас - ні фантазерам, ні вченим, не дано дізнатися, «як це було» - насправді. Нам залишаються лише історичні хроніки і спогади сучасників, документи Інквізиції і по цю пору іноді спливаючі листи і старовинні сувої з особистих архівів шляхетських родин Європи. Хтось надає історії тамплієрів релігійне забарвлення, хтось світське.

Перший хрестовий похід завершився в 1099 році взяттям Єрусалима і

утворенням на Святій землі християнського Єрусалимського королівства. Більшість лицарів-хрестоносців, порахувавши своє завдання виконаним, повернулися на батьківщину. Однак завоювання в Палестині потрібно було захищати. Так в 1118 році, при королі Балдуїні II в Єрусалимі виник чернецький лицарський орден, що став згодом відомим як орден тамплієрів (храмовників). Тамплієри "Татріе" у перекладі з французької означає "храм". Тому офіційною назвою ордену була така: "Таємне лицарство Христове і Храму Соломона". У Європі він мав іншу назву - Орден лицарів Христа. Звідки ж узялася така назва? Справа в тому, що резиденція цього ордену була розташована в Єрусалимі, на тому місці, де, відповідно до переказів, колись знаходився храм царя Соломона. Лицарів називали не інакше, як тамплієрами. Ця військово-чернеча організація відома в нас під декількома назвами:

• Орден бідних лицарів Ісуса із Храму Соломона;
• Орден бідних братів Ієрусалимського Храму;
• Орден тамплієрів.

Офіційна назва цього Ордена латинською мовою, яку йому було дано Римським Папою при заснуванні - Pauperurum Commilitonum Christi Templiqne Solamoniaci.

Засновники ордена і перші його члени – Гуго де Пейн, лицар з Шампані, і вісім його товаришів – у присутності короля Балдуїна і патріарха Єрусалимського дали клятву захищати християнське королівство в Палестині. Король прийняв їх послуги і відвів лицарям ту частину свого палацу, яка безпосередньо примикала до єрусалимського храму. Звідси і народилася назва ордена: «Pauvres chevaliers du temple» – «Бідні рицарі храму».

Передбачалося в першу чергу захищати християнських прочан, що прибули у Святу Землю поклонитися християнським святиням у Єрусалимі. Король Єрусалима Болдуїн відвів їм під резиденцію частину свого замка Тампля (Temple), побудованого на місці древнього іудейського храму Соломона. Ця група лицарів об'єдналася у військово-чернечий орден за назвою "Бідні лицарі Ісуса із Храму Соломона" (за іншими джерелами "Бідні брати Ієрусалимського Храму"), однак їх у побуті стали йменувати за місцем резиденції тамплієрами або лицарями Храму.

Вступаючи в Орден лицарі одночасно ставали ченцями, тобто приймали чернечі обітниці слухняності (покірності), бідності й безшлюбності. Устав тамплієрів, як затверджується, був розроблений самим св. Бернаром і затверджений на церковному Соборі у французькому місті Труа Римським папою Євгенієм III в 1128 році. Основою Уставу тамплієрів послужив устав чернечого Ордена цистеріанців (не військово-чернечого, а просто католицького-чернечого), самого строгого й твердого уставу.

Лицар, вступаючи в Орден тамплієрів відрікався не тільки від всього мирського життя, але й від родичів. Його їжею повинні були служити лише хліб і вода. Заборонялися м'ясо, молоко, овочі, фрукти, вино. Одяг лише найпростіший. Якщо після смерті лицаря-ченця в його речах виявлялися золоті або срібні вироби, або гроші, то він втрачав право на похорон на освяченій землі (цвинтарі), а якщо це виявлялося вже після похорону, то тіло належало витягти з могили й кинути на поживу псам. Вони не мали права вести світське життя, співати й навіть сміятися. Дисципліна була дуже суворою. Лицарям належало дати три обітниці, яких вони повинні були неухильно дотримуватися. Це обітниці цнотливості, бідності й послуху. Після цього неможливо було ослухатися наказу вищого за рангом.

Члени Ордена тамплієрів ділилися на три стани:

• лицарі;
• священики;
• сержанти (служителі, пажі, зброєносці, прислуга, солдати, охоронці).

На відміну від, скажімо Тевтонського Ордена, чернечі обітниці в тамплієрів приймали всі стани і усі строгості уставу стосувалися всіх членів ордена.

Відмітними знаками Ордена тамплієрів були білий плащ-мантія для лицарів і коричневий для сержантів із червоним восьми-конечним хрестом (відомий ще як "мальтійський хрест"), бойовим вигуком: "Босеан", прапором (штандартом) - чорно-біле полотнище з девізом "Non nobis Domine" (це початкові слова 9 вірша псалома 113 "Non nobis Domine, non nobis, sed nomini tuo da gloriam... - не нам, Господи, не нам, але ім'я твоєму дай славу...); гербом Ордена стало зображення двох лицарів, що їдуть на одному коні (символ бідності тамплієрів).

За деяким джерелам у сержантів зображення хреста було неповним і він мав вигляд букви "Т".

Лицарями Ордена могли стати тільки французи (пізніше й англійці) шляхетного походження. Тільки вони могли займати вищі керівні посади (великий магістр, магістри володінь, капітул’єри, каштеляни, драпієри й т. п.).

Втім, щодо національності дотримувалося це не занадто строго. Серед лицарів зустрічаються й італійці, іспанці, фламандці.

Сержантами Ордена могли стати як багаті городяни (займали посади зброєносців, рахівників, управителів, комірників, пажів і т. п.), так і прості люди (охоронці, солдати, прислуга).

Священиками ордена могли стати священики католицької церкви, однак, вступаючи в орден, такий священик ставав членом ордена й підкорявся тільки магістрові ордену і його вищих сановників. Єпископи католицької церкви й навіть сам папа втрачали над ними владу. Священики виконували духовні обов'язки в ордені, хоча й лицарі ордену були наділені правами духівників. Будь-який член ордену міг відправляти свої релігійні обов'язки тільки перед орденськими священиками (сповідь, причастя й т. п.).

Поступово орден переростав у бойову одиницю, що підкорялася лише Великому магістрові й Папі Римському. Великим магістром відразу ж був обраний де Пейнсон.

У результаті суворої дисципліни й беззаперечної слухняності тамплієрам вдалося домогтися організованості. У результаті вони заволоділи величезними багатствами. Тамплієри стали власниками корабелень і портів, не кажучи про численні землі. До того ж у них був свій могутній флот. Доходило до того, що вони могли позичати величезні суми грошей монархам, які втратили своє становище, у результаті чого мали можливість впливати на державні справи.

XII–XIII століття — період розквіту ордену Тамплієрів. У цей час Орден отримує широкі папські привілеї (лицарі були звільнені від усіляких податків і феодальних повинностей), набуває у країнах Західної Європи повний суверенітет і стає володарем незліченних скарбів, про які досі ходять легенди. Феодали різних країн дарували ордену маєтки, села, міста, замки, церкви, монастирі, податки й податі від яких стікалися в касу ордену. Уже в 1133 році бездітний король іспанської провінції Арагону Алонсо I, що також володів Наваррою й Кастилією, вмираючи заповів всі свої володіння орденам тамплієрів і госпітальєрів. Хоча цей заповіт не був виконаний, але Раміро ель Моне, які зійшов на арагноський престол відкупився від орденів дуже великими милостинями. Французький король Филип I Август дарує в 1222 році ордену величезну по тим часам суму в 52 тисячі золотих.

Однак, як доводять багато істориків, дійсною основою багатств ордену

виявилася не військова здобич і пожертвування, а активна лихварська діяльність, фактично, створення банківської системи Європи. Під час вигнання мусульманами з Палестини християнських поселенців, тамплієри налагодили торгівлю на Середземному морі і стали найбільшими кредиторами Європи. Вони давали позики всім — від селян до королів. На гроші Ордену по всій Європі зводили фортеці, храми, собори, мостили дороги. У XIII столітті їм належало близько 9 тисяч замків. В одній лише Палестині можна назвати Тортозу, Торон, Кастель-Пелегрінум, Сафет. Окремо слід виділити такий вид діяльності тамплієрів, як будівництво доріг. У той час брак доріг, множинність «митних бар'єрів» — зборів і мит, що стягуються кожним дрібним феодалом у кожного моста та пункту обов'язкового проїзду, не рахуючи розбійників і піратів, утруднювали можливість пересування. До того ж якість цих доріг була дуже низькою. Свої дороги тамплієри охороняли і на їх перехрестях будували комтурії, де можна було зупинитися на ночівлю. Люди були захищені на дорогах Ордену. Суттєва деталь: за проїзд по цих дорогах не стягувалося мито — явище, виключне для Середньовіччя.

Значною була благодійна діяльність тамплієрів. Статут наказував їм тричі на тиждень годувати бідних у своїх будинках. Крім жебраків у дворі, четверо їли за столом. Г. Лі пише, що коли під час голоду в Мостері ціна міри пшениці піднялася з 3 до 33 су, тамплієри годували 1000 чоловік щодня. Тамплієри були тоді найбільшою економічною організацією всієї Європи. Ця влада грошей, власне, їх і згубила.

Орден став настільки могутнім і багатим, що перед ним тріпотіли навіть королі. Покої замків тамплієрів були розкішнішими, ніж у королівських палацах. Тому англійські королі, буваючи в Парижі, зупинялися разом з усією своєю свитою не в королівському замку — Луврі, а в Тамплі — паризькій резиденції Ордену тамплієрів.

Замок Тампль на ті часи вважався цілковито неприступним. У ньому розміщалася резиденція Великого Магістра Ордену тамплієрів. Великий Магістр Жак де Моле був упевнений у своїй цілковитій владі над королем Франції (великим боржником).

У 1306 р. Філіпп IV починає здійснювати свій план знищення тамплієрів і захоплення їхніх багатств. Для початку в липні 1306 р. за наказом Філіппа Климент V викликає Великого Магістра Ордену тамплієрів Жака де Моле з Кіпру до Парижа. У 1307 р. за доносом колишнього члена Ордену тамплієрам було пред’явлене обвинувачення в єресі й аморальності. Папа Климент V і король Філіпп IV ініціювали проти них інквізиційний процес. Ранком 13 жовтня 1307 р. Великий Магістр і всі члени Ордену тамплієрів, які перебували на французькій землі, були арештовані. Напад короля на орден був несподіваним і неймовірним для тамплієрів, тому вони не чинили опору. Усі замки й будівлі, що належали ордену, а також інше майно були конфісковані. Але королеві Франції не вдалося досягти своєї головної мети — захопити скарби і документи ордену.

Незважаючи на секретність операції короля, скарби, документи й архів ордену було вивезено з Парижа за пару днів до початку арештів. Їх завантажили в порту Ла-Рошель на кораблі, які відплили в невідомому напрямку. Переслідування й суди над членами Ордену тамплієрів тривали. У 1310 р. біля монастиря Святого Антонія (під Парижем) були спалені на багаттях 54 рицарі-тамплієри. Катуваннями з рицарів виривали зізнання у страшних злочинах (єресі, служінні сатані, протиприродних пороках), і на підставі цих показів 3 квітня 1312 р. на засіданні XV Всесвітнього собору Папа Климент V оголосив постанову про розформування Ордену тамплієрів.

У березні 1314 р. був спалений Великий Магістр Ордену тамплієрів Жак де Моле. На страті був присутній король Франції Філіпп IV. Жак де Моле перед смертю вимовив проклін на адресу короля, Климента V і Гійома де Ногаре (який керував арештами тамплієрів і особисто катував Великого Магістра). Цікаво, що невдовзі всі троє проклятих померли один за одним. Прибуток короля Франції Філіппа IV від знищення Ордену тамплієрів на французькій землі склав чверть мільйона ліврів.

Орден тамплієрів перестав існувати, його землі, замки, кораблі й верфі були конфісковані. Багато чого з майна тамплієрів успадкували рицарі-госпітальєри (наприклад, замок Тампль у Парижі), а також інші рицарські ордени. Тамплієри, які залишилися в живих і перебували за межами Франції, були змушені вступити до лав інших орденів.