Найбільш виразні епізоди з життя Івана Богуна

«Категорично не прийняв ідею Переяславської ради полковник Іван Богун, якого вважали після Богдана Хмельницького козацьким стратегом номер один. Як писав до польського короля коронний обозний Андрій Потоцький, Іван Богун з тих козаків, для яких найвища державна рація — щоб не бути ні під вашою, королівською, милістю, ні під царем»

О. Апанович «Україно-Російський договір 1654 року. Міфи і реальність»

Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик середини XVIIст. В. Коховський писав про І. Богуна - «сміливий, розумний ... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята». Полковника Івана Богуна шанували і союзники і навіть його вороги. Татари називали його «демір адам» (залізна людина), ніби за звичку завжди носити під одежею тонкий сталевий панцир, який не брали кулі. Він взагалі здавався невразливим і серед татар про нього розповідали багато байок, різних вигадок і страшних пригод. Навіть польський історик зазначав, що «... з 80-ти діячів часів Хмельницького Іван Богун — найпрекрасніший. Він поєднував у собі розум, незалежність характеру, не заплямував себе жорстокістю, відзначався високою моральністю і вірністю ідеалам...». Для цього козака передусім була ненька Україна! Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.

Про ранні роки життя, як і про рік, місце народження, батьків Івана Богуна майже нічого не відомо. Збереглися відомості досить суперечливі. Більш всіх поширена думка, що Іван Богун - це Іван Теодорович Богун, син українського шляхтича Федора Богуна. Олександр Дмитрук пише: «… Ще підлітком юного Івана, рятуючи від сваволі магнатів Калиновських, відвозять у Берлін, де він не просто перебуває, а навчається. Закінчивши університет, здобуває фах інженера-фортифікатора. Це єдиний випадок в історії, коли український старшина мав такий рівень підготовки. Факт навчання в Берліні підтверджено згадкою австрійського дипломата, який був присутній на змаганнях із фехтування і відзначив особливу вправність та перемогу студента Богуна. Зверніть увагу, що більшість українців закінчували Києво-Могилянський колегіум, а потім продовжували навчання в польських університетах, окремі, з дуже заможних родин, в Падуанському чи Болонському, і один-єдиний із полковників закінчив заклад, де готували фахових військових. Далеко не кожен дрібний шляхтич міг би відправити свою дитину в далекі краї та утримувати там. Цей факт підтверджує, що Богун походить із впливового роду».

Перші достовірні відомості про Івана Богуна відносяться до Великого Азовського сидіння. Він очолював козацький загін, що прикривав Боревську переправу. Нагадаємо, що Азов був узятий козаками в 1637-му, а в 1641-му до стін фортеці підійшли 200-250 тисяч турків. До цього часу в фортеці знаходилося 5000 козаків і 800 козачок. Це і були основні сили, стримувавші  наступ хана протягом року! Це була не просто оборона, а справжня війна, не тільки на суші, але й під землею: від безсилля турки навіть почали робити підкопи, козаки ж рили з іншого боку. Відомо, що Іван Богун брав участь у козацько-селянських повстаннях 1637-1638 рр. проти польської шляхти. Після поразки повстання Іван Богун знаходить собі притулок у межах Російської держави. У народній пісні розповідається, що він разом з Богданом Хмельницьким розпочинає боротьбу за визволення українського народу з-під польсько-шляхетського гніту. У ході визвольної війни виявилися його організаторський талант, мужність і відвага, надзвичайна воєнна винахідливість.

Битва під Вінницею

До початку повстання 1647 року, Богун уже був найближчим соратником Богдана Хмельницького, брав участь у нарадах. У 1649 році був призначений полковником і блискуче проявив себе як талановитий воєначальник у боях під Вінницею. Полк Івана Богуна першим зустрів польські війська і успішно стримував їх наступ, незважаючи на свою малу чисельність. В 1651 році Богун вів бої на Брацлавщині проти загонів М. Калиновського та С. Лянцкоронського. У боях під Вінницею в березні 1651 року Богун вперше найбільш масштабно проявив свої здібності воєначальника. Залишивши частину свого війська у місті, Богун з рештою вирушив на зустріч польському магнату Лянцкоронському з добірною шляхетською кіннотою. Після нетривалої сутички козаки в удаваній паніці почали відступати до укріпленого по той бік Бугу монастиря, таким чином заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де крилаті гусари потрапили до завчасно підготованої пастки (козаки перед боєм прорубали в кризі ополонки, притрусивши їх сіном та прикрили снігом, щоб не було видно). Сам Лянцкоронський ледве врятувався від такої смерті. Незабаром надійшов і польський гетьман Калиновський. Він обложив Вінницю та почав штурм. Проте великого успіху це не принесло. Сучасник (польський шляхтич) з сумом говорив про повну безпорадність і безсилля шляхетського війська перед козаками Івана Богуна: «Наші оточили їхні укріплення волами і постійно вартували, але не могли відрізати їх від води; громили в обложених пушками та кидали в їх стан бомби, але бомби козаки встигали гасити і по суті ми нічого не могли їм зробити. Між тим військо коли вибилося з сил, тоді як весь час солдати і коней не розсідлували, і самі не залишали зброї». У цей час підійшли надіслані на поміч гетьманом Хмельницьким козацькі загони на чолі з уманським полковником Йосипом Глухим і полтавським — Мартином Пушкарем. Дізнавшись про підкріплення польсько-шляхетське військо в паніці відступило, залишивши весь свій обоз. В подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня—1 травня 1651 року)

Битва під Берестечком

Тим часом українське військо, очолюване Богданом Хмельницьким, з татарською ордою наближалось до Берестечка. Попереду йшов Вінницький полк на чолі з Іваном Богуном, який вів бойову розвідку і гарантував безпеку маршу. Цей полк встиг захопити важливі переправи через річки Горинку та Ікву. 18 червня обидві армії стали табором одна проти одної. Першого ж дня відбулися невеликі сутички. У битві на другий день польсько-шляхетське військо зазнало тяжких втрат. Багато магнатів і шляхти загинуло від козацьких шабель. З приводу цих боїв сучасник –шляхтич з сумом писав: «…неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк». Перевага була на боці українського війська.20 червня відбулася одна з найбільших, вирішальніших битв визвольної війни, яку розпочали козаки. Проти українського війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, шляхетська Польща виставила майже всі свої збройні сили (150 тисяч чоловік, включаючи й озброєних слуг). На чолі їх стояв король Ян Казимир. Польські війська після невдалих спроб збити козаків, які стійко трималися і успішно відбивали атаки, направили всю силу вогню своєї артилерії на лівий фланг армії Богдана Хмельницького, де стояли татари. Татари зрадили і залишили поле бою. Українське військо було під загрозою повного оточення. Дізнавшись про зраду хана Іслам-Гірея, Богдан Хмельницький передав командування кропивенському полковнику Філону Джалалію, а сам кинувся слідом за татарами, щоб змусити їх повернутися. Хан не тільки не повернувся зі своїм військом на поле бою, а звелів затримати Хмельницького; він випустив Хмельницького тільки тоді, коли одержав великий викуп з Чигирина. Але повернутися до свого війська Хмельницький не міг: воно було оточене польською армією. Відсутність гетьмана поставила в тяжке становище українське військо. Татари пішли в Крим. По дорозі в Крим вони грабували Україну, брали в полон українське населення. Народ із зброєю в руках боровся проти грабіжників.

У цей критичний момент потрібна була людина, яка би поєднувала в собі талант полководця, сталеву витримку, сміливість, воєнну винахідливість і користувалася повною довірою у козаків. Козаки одностайно обирають керівником полковника Івана Богуна. Який поставив собі за мету будь-що вивести українське військо з оточення.

Після втечі хана польські війська зайняли місце, де стояли татарські орди, і таким чином відрізали шлях козакам для виходу з-під Берестечка. Козаки в порядку відступили до свого табору і там окопалися.Іван Богун уживає всіх заходів, щоб перетворити козацький табір на неприступну фортецю. Ворожа армія з трьох боків обступила козацький табір, з четвертого боку були непрохідні болота. Десять днів мужньо оборонялося обложене українське військо. Сутички з ворогом відбувалися майже безперервно. Усі намагання польсько-шляхетського війська взяти табір приступом не мали успіху. Не увінчалися успіхом і спроби шляхти шляхом переговорів обманути козаків, щоб потім винищити всіх. Козаки залишилися непримиренними до своїх ворогів.

26 червня поляки почали з артилерії обстрілювати козацький табір. Козацька артилерія відповідала. Обидві сторони несли великі втрати. Почалися переговори. Польсько-шляхетське командування вимагало від козаків видачі полковників, прапорів і гармат. Богун, якого козаки обрали наказним гетьманом, вирішив не здаватися. Він поширив упольському таборі чутку, ніби хан з Хмельницьким повернулися і вночі нападуть на поляків. Щоб ворог упевнився в правдивості цієї чутки, Богун наказав козакам грати в сурми, бити в литаври. Ворог повірив і послав за річку великий корпус. Козаки під командуванням Богуна напали на поляків, що засіли в найближчих окопах, вибили їх звідти і розгромили.

30 червня козакам стало відомо, що шляхетське командування збирається обійти обложений табір з тилу і, збудувавши греблі на річці Пляшовій, підняти в ній воду і затопити табір козаків. Іван Богун організував вихід козаків з лещат облоги. Цей єдиний шлях відходу лежав тільки через болото. Завдяки воєнній винахідливості і рішучості Івана Богуна переправа була влаштована. За одну ніч загатили болото одягом, бочками, мішками, сідлами, возами і попонами. Так була зроблена переправа, по якій вийшла більша частина козаків. Але втрати козацького війська були великі. Майже третина війська не вийшла з оточення, козаки втратили обоз і артилерію.

Спроба польсько-шляхетського війська перешкодити переправі козаків зазнала невдачі. Посланий загін шляхетської кінноти був відігнаний козаками. Тоді шляхта вдається до провокації. Під впливом поширюваних ворогом брехливих чуток, що старшина почала тікати, серед козаків виникла паника. Всі кинулися до переправи. У цей час польсько-шляхетське військо пішло на штурм табору. Багато козаків загинуло. Козаки не встигли вивести майже весь обоз і більшу частину артилерії.

У битві під Берестечком українське військо виявило надзвичайну мужність. Козаки, що не встигли вийти з оточення, хоробро бились, вважаючи за краще загинути, ніж здатись в полон. 300 козаків влаштували засіки на острові, що утворився з одного боку злиттям рік Стиру і Пляшевої, а з другого - грузьким болотом, і мужньо захищались, намагаючись прикрити відступ своїх і затримати ворога. Польська піхота пішла в атаку, але козаки відійшли і продовжували захищатися. Козакам пропонували помилування, якщо вони складуть зброю. З презирством вони відкинули умови ворога і загинули всі до одного в нерівному бою смертю героїв. Останній з них, вскочивши в човен, довго відбивався косою, доки не був заколотий списом.

І все ж завдяки холоднокровності, залізній волі і енергії Івана Богуна основна частина збройних українських сил була врятована.

Битва під Монастирищем

В березні 1653 року загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Маючи значно менші військові сили, вінницький полковник відступає углиб Брацлавщини під Монастирище. 21 березня поляки обложили місто і почали штурм, проте захопити його вони не спромоглися. На другий день Чернецький зробив відчайдушну спробу взяти його, але при цьому сам дістає тяжке поранення. Богун, скориставшись ситуацією, непомітно вивів частину козаків, з міста; половині наказав переодягнутися в татарський одяг і наступати, а сам з іншою половиною вдарив у тил ворога. Поляки, впевнені, що надійшло підкріплення, починали в паніці тікати. Про цю поразку один з літописців написав, що польське військо тут «велику шкоду і сором свій побачило і пізнало». Іван Богун був першим полковником війська і радником гетьмана, який мав власне розуміння ситуації і подальшої долі визволеної від поляків України. Ось чому він рішуче виступив проти возз’єднання України з Росією, засуджував рішення Хмельницького укласти Переяславську угоду і ще рішучіше відмовився присягати російському цареві. Він вважав, що Україні варто не приєднуватися ні до Польщі, ні до Росії, а слід утверджуватися як самостійній державі. Довідавшись про глибокі суперечності, що запали між Богуном і Хмельницьким, коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Потоцький запропонував Богуну перейти на бік поляків. При цьому він на Бога заприсягнувся, що коли вони гуртом подолають хмельницького, булаву гетьмана одержить саме він, Іван Богун. Польсько-шляхетський уряд не раз робив спробу перетягти на свій бік легендарного героя українського народу, пропонуючи йому всі блага феодального суспільства, але Богун залишився вірним сином українського народу і відкинув усі пропозиції польської шляхти.

Оборона Умані

Потоцький разом з іншим польним гетьманом Станіславом Лянцкоронським почав наступ на українські землі наприкінці жовтня 1654-го. У їхньому розпорядженні були 20 тис. кінноти і вісім тисяч піших воїнів. За два місяці захопили Шаргород, Бушу, Тиманівку, Брацлав — теперішня Вінниччина. Умань оточили 11 січня 1655 року.

Обороною міста керував Іван Богун. Там були близько 10 тис. вояків. Аби ускладнити доступ до фортеці, вали навколо неї облили водою. «Обмерзлі вали блищали на сонці, як шкло, — пише історик Михайло Грушевський. Запалити горішнє місто огнистими кулями полякам не вдавалось. Обложені позастелювали дахи мокрими копами і гасили сі запальні кулі».

Потоцький і Лянцкоронський запланували штурм наступного дня. Та розвідники повідомили, що сюди прямує 25-тисячне військо Богдана Хмельницького. Разом із ним — корпус московського воєводи Василя Бутурліна. Попереду йде Полтавський полк під командуванням Мартина Пушкаря, що мав 2 тис. козаків. Поляки вирішили зібрати основні сили й рухатися їм назустріч. Неподалік Умані залишили обоз і трохи війська.

Дві армії зустрілися 29 січня 1655-го під містечком Охматів — тепер Жашківський — Черкаської обл., за 55 км від Умані.

Битва під Охматовим (Дрижипільська битва)

«Польський гетьман напав на Хмельницького несподівано в чистому полі в долині тамтешньої річки Бави й урвав з його обозу чималу частку з 22 гарматами, — пише козацький літописець Самійло Величко. — Але коли лядське військо впало було, як муха на мед, на той обоз за здобиччю, Хмельницький вмить упорядкував свої лави і почав від свого обозу міцно разити поляків із гармат і дрібної зброї».

Битва тривала ніч. Поляки прорвалися до московського табору і в рукопашному бою захопили 20 гармат і 300 бочок пороху. Стрільці Бутурліна почали кидати зброю та хоругви і здаватися.

Вирішальною стала підмога Івана Богуна, який вивів свій полк з Умані і напав на поляків з тилу. Потоцький і Лянцкоронський просили допомоги в татар, своїх союзників на той час. Їхнє 30-тисячне військо стояло табором неподалік. Але вступати в бій не захотіли. Їхній командувач Камамбет-мурза відповів, що вони не звикли битися вночі.

Через морози, що лютували тоді, місце битви під Охматовим стали називати Дрижиполем. Обидві сторони втратили десь по 15 тис. воїнів. Поляки мусили зупинити наступ. «Сумні картини відкривалися нашим очам: пішаки і челядь втратили дух від надзвичайного морозу. Деякі ще снували важкими кроками з обмороженими ногами, заметені снігом. Інші лежали між загиблими. Люта погода нашкодила нашому війську більше, ніж ворог», — занотував польський історик Веспасіан Коховський.

Татари так і не довезли свою здобич до Криму. Слідом за ними подався Іван Богун із кількома загонами. «Татари несподівано впали в Богунові сіті, — пише Самійло Величко. — Наспіла їх тут лиха година, бо не лише втратили всю здобич, але й самі або були порубані, або дісталися козакам у полон — з 8,5 тисячі приволоклося їх до коша заледве 500. 8 тисяч татар не уникло Богунових рук, а з них 2056 узято було живцем і припроваджено до Хмельницького в Білу Церкву».

Подальше життя

В грудні 1656 року Богун в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана Антона Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 року пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Берестя та Варшаву, але в кінцевому рахунку соромно, без наказу, змушені були відступити в Україну влітку 1657 року. Хмельницький збирався скарати на горло усіх очільників-дезертирів проте через упокоєння не встиг те реалізувати. Регент Виговський те їм вибачив що зумовило надалі його підтримку Ждановичем та Богуном.

Після смерті Б. Хмельницького, Іван Богун певний час підтримував курс Івана Виговського на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів — на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 року) і разом з І. Сірком очолив народне повстання, метою якого було усунення гетьмана від влади. Зазнавши поразки, Виговський попросив допомоги в Туреччини та, васально залежного від неї, Кримського ханства. Але Івану Богуну та Сіркові вдалося завдати поразки кримським татарам і прогнати Виговського з країни. Також Богун виступив проти укладених Ю. Хмельницьким Переяславських статей, що їх нав'язувала Росія та Слободищенського трактату(1660), продиктованого Річчю Посполитою.

1662 року кальницький полковник Богун був ув'язнений поляками і відправлений до Мальборка. Але на початку 1663 року він був звільнений Яном II Казимиром в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Але згодом Богуна звинуватили у зносинах з московитами та урядом Івана Брюховецького і розстріляли поблизу Новгород-Сіверського 17 лютого 1664 року, за іншою версією — зі звичайної помсти за завдані ним поразки. Похований під Новгород-Сіверським.