Словник історика Ж - О

При підготовці учнів до олімпіади,  конкурсу МАН, ЗНО особливу увагу слід звернути на вивчення історичних термінів і понять. Пропоную Вашій увазі СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ (частина 3, Ж-О) для учнів 8 класів.

Жрецтво – група людей, яка в політеїстичних релігіях вважається посередником між віруючими і надприродними силами, здійснює релігійні обряди. Жерці вели літописи, займались астрономічними спостереженнями, інколи поєднували релігійну і державну владу.

Задунайська Січ – козацькі укріплення за Дунаєм у межах турецьких володінь, засновані козаками, які втекли після ліквідації Запорозької Січі. Проіснувала з 1775 р. до 1828 р.

Займанщина – давала змогу на підставі першого "займу" володіти чи користуватися землею, як правило, нічийною. Поширювалася на всі верстви населення, але на кріпаків у дуже обмеженій формі. Найбільшого розвитку набула в ході Визвольної війни середини XVII ст. і в перші десятиліття після її завершення.

Закупи – категорія напіввільних селян у Київській державі; XI-XII ст. виконували повинності за позику; XIV-XVI ст. збіднілі селяни і городяни, які брали позику, за несплату боргу землевласник мав право перетворити їх на кріпаків.

Запорозька Січ (Запорізька Сі́ч) – укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої пол. XVI — кінця XVIII ст., що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про сім Запорозьких Січей, що наслідували одна одній. Створення Запорозької Січі стало потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури.

Звичаєве право – традиції і звичаї, що склалися віками усно, які мали на меті охорону усталеного порядку та способу життя і стосунків між людьми – тобто охорону самої людини особи та її майна.

Зимівник – назва господарства, хутора у запорізьких, чорноморських і в частини донських козаків, де вони перебували, коли не було військових дій. В кожному зимівнику було 2-3 хати і різні господарські будівлі.

Знамення – тавра, що визначали княжі місця для збирання меду диких бджіл.

Золота Орда – держава монголо-татар на Нижній Волзі зі столицею Сарай.

Золотоординське іго (ярмо) – важкий гніт, встановлений на руських землях монголо-татарськими завойовниками.

Ідальго – іспанський шляхтич, дворянин.

Ієрархія – система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.

Ізгой – у княжу добу особа, що з різних причин втратила попередній соціальний статус, вільна людина, яка перебувала під опікою Церкви; устав князя Всеволода (XII ст.) зараховував до ізгоїв: поповича, що не вивчився грамоті, холопа, що викупився на волю, але не має засобів до існування, купця-банкрота, осиротілого князя, що втратив спадкові права; у XIV ст. категорія ізгоїв перестала існувати.

Іконоборництво – боротьба візантійських імператорів з церквою у VІІІ – на початку ІХ ст. Імператори закривали великі монастирі, конфісковували їх майно і землю. При цьому було заборонено почитання ікон із зображенням християнського Бога.

Імперія – велика монархічна держава (на чолі – імператор), що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Інвеститура – право призначати і затверджувати єпископів.

Індульгенція – папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Торгівці індульгенціями викликали обурення, вимога покінчити з нею була одним з гасел Реформації.

Інквізиція – судова установа католицької церкви, створена в ХІІІст. Для боротьби з єретиками. У більшості країн Європи скасована у ХVІІІст.

Інтердикт – заборона проводити богослужіння. Супроводжувався закриттям храмів, забороною хрестити дітей, хоронити померлих на кладовищах тощо.

Іригаційне землеробство – землеробство, яке базувалося на будівництві іригаційних споруд.

Іригаційні споруди – система каналів та дренажів, які будувалися біля річки з метою контролювання приливів та відливів води: направлення води вглиб берега або збереження її на довший час у спеціальних водосховищах. Завдяки цим спорудам досягалися великі врожаї, які дозволяли прогодувати велику кількість населення.

Іслам – одна зі світових релігій; поширена в країнах Сходу, Азії, Африки.

Історичний період – великий проміжок часу, що вирізняється важливими змінами і житті людства.

Історичні джерела – усе що більш-менш правдиво повідомляє про історичні події та життя людей.

Кавалери – під час Англійської революції прізвисько роялістів, поширене серед прихильників парламенту; почало вживатися в кінці 1641 р. Прізвисько підкреслювало дворянський характер королівської армії, головною силою була кавалерія.

Кальвінізм – один з найрадикальніших рухів протестантизму, заснований Жаном Кальвіном. Виступали за демократичний устрій церкви та держави, засуджували неробство та марнотратство.

Канонік – член церковного суду.

Кантон – адміністративний округ у Швейцарії.

Капітулярії – закони та розпорядження франкських королів.

Каравела – швидке парусне судно. Створено у ХVст.

Кардинал – у католицькій церкві вища після Папи римського духовна особа.

“Каролінгзьке відродження – час правління Карла Великого, який характеризувався підйомом культури. Каролінгзьке відродження торкнулось головним чином придворних і чиновників, тому після розпаду імперії швидко згасло.

Каста – замкнута група людей, яких об’єднує одна професія.

Католицизм (католицька церква) – всесвітня церква; утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння провадиться латиною; на чолі церкви стоїть папа римський.

Каштелян – у Королівстві Польському та Речі Посполитій службова особа, яку призначав король або князь для управління “гродом” (замком) та навколишньою місцевістю.

Клейноди – (нім. Kleinod — скарб, коштовність) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XV - XVIII століттях.

Клейноди окремі:

булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана.

бунчук — відзнака гетьмана і кошового отамана, держак із золотою кулею, під якою підвішено кінське волосся;

корогва — військова відзнака, військовий прапор в Україні в XV — XVIII століттях; каламар — чорнильниця, символ влади писаря;

печатка — військова, січова, полкова або сотенна;

литаври — ударний музичний інструмент, військові клейноди, що знаходилися у довбиша;

гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі — у пушкаря;

сурми — старовинний український дерев’яний духовний музичний інструмент військовий, полковий та січовий клейнод під віданням сурмача;

пернач (шестопер) — різновид булави, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держало, відзнака полковника;

значок — мала корогва (прапор), що його використовували в повсякденні замість прапора (великої корогви), відзнака сотні куреня;

тростина (комишина) —первісне відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше — відзнака генерального чи полкового судді.

Князі – представники вищої аристократії, нащадки українських удільних князів, які втратили державну владу, проте зберегли великі земельні володіння.

Коаліція – об’єднання на добровільних засадах для досягнення спільних цілей; політичний та військовий союз держав для спільних дій на міжнародній арені.

Кодекс честі – сукупність правил поведінки, порушення яких вважалось ганебним.

Козацька рада (військова рада) – загальні козацькі збори, орган козацького управління в Україні в XVI — XVIII ст. На козацькій раді обговорювали та вирішували питання і зовнішньої політики, адміністративні, судові, військові справи, обирали та скидали гетьманів та козацьку старшину.

Козацька республіка – форма державного правління козаків, що передбачала виборність верховної влади козаків на певний строк.

Козацька старшина – військовий та адміністративний керівний орган Запорозької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.

Колонія – 1) країна, область, що знаходиться під політичною чи економічною владою іноземної держави, не має самостійності; 2) поселення, утворене внаслідок масового переселення громадян з одного місця на нові землі.

Колонізація – заселення вільної території на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення її іншою країною.

Комуни – міста, які звільнились від влади сеньйорів. Перші комуни в Західній Європі з’являються в Північній Італії і Франції.

Комунальний рух – боротьба городян за самоврядування міст.

Конкістадори – учасники іспанських загарбницьких походів у Південну і Центральну Америку в кінці XV — XVI ст. Їхні походи супроводилися винищенням і поневоленням племен і народів Вест-Індії, Центральної і Південної Америки, спустошенням і пограбуванням цілих областей.

Конклав – зібрання кардиналів з метою обрання папи.

Контрреформація – “Католицьке відродження”, система заходів, яких уживала папська влада проти реформаційного руху.

Конунги – виборні верховні вожді, майбутні королі давніх германців.

Конфедерація – постійний союз суверенних держав, утворений для досягнення будь-якої спільної (здебільшого, політичної або військової мети).

Конфесія – спільнота послідовників тієї чи іншої релігії на основі віросповідувального

підходу. В організаційному плані, конфесія інколи асоціюється з поняттям “церква” в широкому розумінні слова. Конфесія постає як порівняно широке об’єднання, належність до якого визначається, як правило, не лише вільним вибором, але й традицією.

Копігольдери – (в перекладі – “тримателі копії”). Селяни, які орендували землю у великих землевласників; на руках у них була копія договору на оренду.

Копні суди – суди сільської общини в Україні, Білорусії і Литві в епоху середньовіччя,

які збирались у визначеному місці – копищі.

Коран – священна книга мусульман.

Королівська реформація – реформація в Англії, яка розпочалась за ініціативи короля Генріха VIII.

Кошовий отаман (кошовий) – виборна службова особа в Запорізькій Січі (XVI– XVIII ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, судову та адміністративну владу, очолював Кіш Запорізької Січі.

Кріпак – селянин, позбавлений права піти від свого пана.

“Криваве законодавство” – жорстокі закони Генріха VIII та Едуарда VI проти знедолених людей, жебраків в Англії в XVI ст.

Кортеси – представницькі органи влади в Іспанії та Португалії.

Курінь – початково будівля різних розмірів, часто тимчасова, призначена для ночівлі, зимівки. У ХVІ — ХVІІІ ст. Військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі, що складалася з кілька сот козаків. Кожний, прийнятий до козаків, входив до певного куреня. Запорізька Січ ділилася на 38 куренів.

Курінний отаман – в Україні виборна особа, що очолювала курінь: 1) у Запорізькій Січі XVI-XVIII ст. обирався на курінних сходках терміном на 1 рік. Курінний отаман відав господарством, коштами куреня та здійснював управління його справами, зокрема, забезпечував свій курінь боєприпасами, харчами. 2) у Гетьманщині XVI — XVII ст. курінний отаман очолював найнижчу адміністративно - територіальну ланку - курінь (полк-сотня-курінь). Керував військовими, організаційними і адміністративними справами. Підпорядковувався сотенному правлінню. Призначався сотенною і полковою адміністрацією.

Курія римська – папський уряд.

Куртуазна література – література західноєвропейського середньовіччя, що оспівувала рицарське кохання, честь, подвиги.

Куртуазність – витончена ввічливість, люб’язність, придворна галантність.

Курфюсти – князі в Німеччині, що обирають монарха.

Лава – судовий орган у Речі Посполитій, Великому князівстві Литовському та Гетьманщині у XVII — XIX столітті. Створювався на підставі Магдебурзького права. Розглядав переважно кримінальні справи. До складу Лави входив на правах голови війт і власне лавники, яких було від 4 до 12 членів.

Ландтаг – збори або з’їзди представників станів у німецьких князівствах.

Левелери – (англ. levellers, від level – урівнювати) радикальне дрібнобуржуазне демократичне угруповання в Англії під час буржуазної революції XVII ст., яке виступало за встановлення республіки, проведення деяких соціальних реформ, спрямованих па поліпшення становища народних мас.

Лихвар – той, хто позичає іншим гроші під відсотки.

“Ліниві королі” – франкські королі з династії Меровінгів, які поступалися владою майордомам.

Літопис – історичний твір, в якому події наводяться за роками, хронологічно.

Ловища – місця, які призначалися для полювання або риболовлі князя чи боярина. У таких місцях заборонялося полювати або рибалити простим людям.

Лорд – англійський сеньор.

Луддити – учасники перших стихійних виступів проти застосування машин в ході промислового перевороту у Великобританії (кінець XVIII — поч. XIX ст.). Назва походить від імені легендарного підмайстра Неда Лудда, який у гніві нібито першим зруйнував машину.

Любецький з’їзд князів – з’їзд князів Київської держави в листопаді 1097 р. у м. Любечі під Києвом на Дніпрі. Відбувався за ініціативою переяславського князя Володимира Мономаха та його двоюрідного брата Святополка Ізяславовича з метою припинення міжусобних воєн та об’єднання зусиль, для організації походу проти спільного ворогу – половців. У ньому брали участь 6 князів. Одному з них – Святополку – присвоїли титул Великого князя та планували для рішення спільних справ постійно скликати з’їзди. Але Любецький з’їзд князів не зміг подолати роздробленості на Русі.

Лютеранство – один з основних напрямів протестантизму, що виник у XVI ст. в Німеччині на основі вчення М. Лютера (звідси й назва). Головним у віровченні Лютера є положення про виправдання вірою й про спасіння через особисту віру (без посередництва церкви).

Магдебурзьке право – феодальне мiське право, за яким мiста частково звiльнялися вiд центральної адмiнiстрацiї та влади феодалiв i створювали органи самоврядування. Виникло у ХIII ст. у м. Магдебурзi (Нiмеччина). У ХIII-ХIV ст. поширилося також у Польщi, Литвi, Чехiї, Бiлорусi та в Українi. В Українi його дiстало в 1339 р. м.Санок Галицько-Волинського князiвства, Львову його надано в 1356, Києву - в 1497 р. У ХV-ХVII ст. це право дiстала бiльшiсть мiст України. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборiв, функцiї органiв мiсцевого самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехiв, регулювало питання торгiвлi, опiки, спадкування, визначало мiру покарання за рiзнi види злочинiв тощо.

Магістрат – орган місцевого самоврядування, який виконував адміністративно-судові

функції.

Магнати – великі землевласники.

Майордом – вища службова особа у Франкському королівстві, управителі королівським

двором.

Малоросійська колегія – колегія Російської імперії, утворена 1722 р. для контролю з шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні.

Малоросія – в офіційних документах царської Росії назва тієї частини України, яка від

другої половини XVII ст. була у складі Російської держави (Лівобережжя з Києвом і невеликою частиною біля нього).

Мануфактура – форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала виникненню фабрик і заводів.

Марка – прикордонне укріплення у Франкській державі, адміністративний округ, керований маркграфом.

Міжусобна війна – війна між родичами-феодалами за владу та земельні багатства.

Мінезингери – німецькі середньовічні поети-співці.

Місництво – порядок заміщення державних посад боярами залежно від знатності роду,

його походження й службового становища предків при княжому дворі в Московській державі.

Міста-комуни – міста разом з міськими округами, що звільнилися з-під влади сеньора й утворили свої органи управління.

Міжусобні війни – війни між феодалами за землю і владу.

Мінарет – висока башта, з якої оголошувався заклик до мусульманської молитви.

Міняло – людина, яка за певну платню обмінює гроші.

Місіонер – проповідник християнства.

Містика – релігійне вчення, що передбачає безпосереднє спілкування з Богом.

Медресе – мусульманська школа.

Меркантилізм – державна політика, яка сприяє вивозу промислової продукції і забороняє вивезення сировини.

18. Метрополія – держава, що має колонії; місто, переселенці з якого засновували нові
19. поселення-колонії.

Мечеть – мусульманський храм.

Мозаїка – зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток та інших матеріалів.

Монархія – форма державного управління, за якої влада зосереджується в руках однієї людини (царя, короля, фараона і т.п.) і є спадковою.

Монастир – місце проживання ченців, відділене стінами в зовнішнього світу.

Монах – член релігійної громади, який дав обітницю вести аскетичне життя.

Монотеїзм – віра в одного Бога.

Мусульманин – людина, яка сповідує іслам.

Наказний гетьман (отаман) – в Україні у XVII — XVIII ст. особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана. Його обирала чи призначала генеральна старшина, як правило зі свого складу в разі смерті (в цьому випадку Наказний гетьман виконував обов’язки до обрання постійного гетьмана) або тривалої відсутності гетьмана (отамана). Призначали Наказного гетьмана (найчастіше з полковників) також для очолення у поході козацького війська, коли гетьман залишався у своїй резиденції.

“Нантський едикт” – підписаний французьким королем Генріхом IV в 1598 році, офіційною релігією був оголошений католицизм, але гарантувалися права гугенотів.

Народні виступи – відкриті вияви невдоволення народних мас (селян, міського плебсу) владою чи умовами свого життя.

Народні повстання – стихійні чи організовані збройні виступи народних мас з метою поліпшення умов свого життя та розправи зі своїми кривдниками. Найчастіше завершувалося великими руйнаціями та погіршенням життя народу, на який суспільні верхи перекладали матеріальні збитки, завдані їм повстанням.

Натуральне господарство – тип господарства, де продукти і речі виготовляли не для продажу, а для особистого користування.

Національне гноблення, національні утиски – у державах, населених різними народами, утиски верхівкою панівного класу інших, нерівноправних народів. Проявляється у формі обмежень прав та збільшення обов’язків поневолених народів.

Низове козацтво – вільні озброєнні люди, які формувались з представників різних станів, що у XVI — XVIII ст. селилися в нижній течії Дніпра, яке називалося Низ. Відігравали вирішальну роль у господарському освоєнні та обороні від грабіжницьких нападів турків і татар.

Нові дворяни (джентрі) – частина англійських дворян у XVI — XVII ст., які почали господарювати по-новому: використовували найману працю, реалізовували продукцію на ринку, засновували на своїх землях мануфактури.

Номи – перші невеликі держави вздовж долини Нілу.

Номарх – очолював ном. Був верховним жерцем, керував ополченням, відповідав за будівництво каналів і дамб у своєму номі.

Нормани – пращури сучасних норвежців, данців, шведів та ісландців.

Обгороджування – виокремлення громадської ділянки землі з наміром перетворити її на приватну власність в Англії кінця XV - початку XIX століття.

Оброк – плата залежних селян феодалам; буває продуктовою або грошовою.

Олігархія – в перекладі з грецької мови “влада небагатьох”. Система державної влади, за якої найбільші повноваження мають найбагатші або найзнатніші громадяни.

Опала – монарша немилість.

Опричнина – землі, які згідно з реформою 1565 р., були безпосередньо підпорядковані Івану IV Грозному. Також, опричниною називають жорстокі заходи Івана IV, спрямовані на посилення царської влади в Московській державі.

Опришки – народні месники, учасники народно-визвольної боротьби Галичині, на Закарпатті, Буковині проти феодального, релігійного й національного гніту.

Ордалії – випробування вогнем і водою під час судового розслідування.

Орден – чернеча та духовно-лицарська католицька громада з певним статусом.

Ординація 1638 – (“Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої”)— постанова сейму Королівства Польщі, видана у лютому (березні) 1638 р. після придушення козацько-селянського повстаня під керівництвом Павлюка та Скидана.

Освіченний абсолютизм – політика абсолютних монархів, які намагалися проводити реформи в дусі ідей Просвітництва, спрямовані на зміцнення та вдосконалення державного управління.