Словник історика В - Є

При підготовці учнів до олімпіади,  конкурсу МАН, ЗНО, ДПА особливу увагу слід звернути на вивчення історичних термінів і понять. Пропоную Вашій увазі СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ (частина 2, В-Є) для учнів 8 класів.

Ваганти – мандрівні середньовічні актори.

Вальденси – (від імені ліонського купця Петра Вальдо) — прибічники єресі, що виникли наприкінці XII ст., на півдні Франції. Виступали проти власності, давали обітницю бідності, вважали католицьку церкву злом. 

Вандали – група східногерманських племен, відомих жорстокими війнами з Римом. В 455р. оволоділи Римом, розграбували його і винищили багато творів мистецтва.

Вандалізм – (лат. vandali- давньогерманські племена, що вирізнялись жорстокістю) — непотрібне, безглузде нищення матеріальних і культурних цінностей. Дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.

Варвари – назва, яку стародавні греки і римляни давали сусіднім з ними народам і

племенам, усім чужинцям.

Варна – прошарок у давньоіндійському суспільстві; кожний представник якого успадкував свій соціальний статус, сферу професійної діяльності, норми поведінки, роль у релігійному житті тощо. В Давній Індії існувало 4 варни: брахмани - вчені монахи; кшатрії — воїни; вайшиї - ремісники та селяни; шудри — слуги. Пізніше варни перетворились в касти.

Васал – персона, яка зобов’язана перед іншою персоною (сеньйором) вірністю і службою. Система васалітету склалася в Західній Європі в період розвинутого феодалізму. Головнийпринцип: “Васал мого васала – не мій васал”.

Васалітет – особиста залежність одних феодалів (васалів) він інших, могутніших (сеньйорів).

Варфоломіївська ніч – масове вбивство прихильників кальвінізму – гугенотів –католиками у Парижі в ніч на 24 серпня 1572р. (проти свята св. Варфоломія), організоване королевою-матір’ю Катериною Медічі, яка фактично правила країною за Карла ІХ, і католицькою партією. Під час Варфоломіївської ночі загинуло до 30 тис. чоловік.

Ватикан – місто-держава на території Рима. Офіційна резиденція папи римського.

Велика хартія вольностей – один із головних законодавчих документів, який надавав право народним представникам контролювати короля. Підписана 1215 р. Англійським королем Іоаном Безземельним на вимогу баронів, духовенства і жителів міст. Обмежувала права і владу короля на користь аристократії, надавала привілеї лицарям, купцям, міському населенню. Найважливішою була стаття 39, в якій наголошувалося, що “жодна вільна людина не буде заарештована й ув'язнена чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана... інакше, як згідно із законним вироком рівних та із законом країни”. Згідно з Великою хартією вольностей створювалася рада 25-ти, яка обиралася лише з баронів і мала право оголосити королю війну в разі невиконання ним умов угоди. “Хартія” має конституційне значення.

Велике переселення народів – умовна назва масових вторгнень на територію Римської імперії у IV – VII ст. германських, слов’янських та інших племен, що супроводжувалося страшними війнами і створенням своїх власних нових держав. Причинами великого переселення народів були: зростання чисельності населення, обмаль родючих земель, прагнення знаті до збільшення багатств. Серед новостворених держав наймогутнішим було Франкське королівство (пізніше імперія) на чолі з Карлом Великим. Усі такі держави проіснували недовго.

Велике переселення слов’ян – переселення слов’янських племен у V — VII століттях, внаслідок якого формувалися східні, західні та південні слов’янські союзи племен.

Великий Луг – історична назва місцевості, велетенських річкових плавнів, які колись існували на лівому березі Дніпра між Дніпром і Конкою. Плавні, зарослі листяним лісом, очеретом і мали площу понад 400 км². Вся ці місцевість належала Запорозької Січі, з Великим Лугом часто ототожнювали усе Запоріжжя.

Верв – територіальний округ, який складав декілька селянських общин (мир). Члени верві несли взаємну відповідальність перед князем і були пов’язані круговою порукою.

Вергельд – у германців відшкодування за вбивство вільної людини, яке рід вбивці виплачував роду вбитого.

Визвольний рух – 1) мирне чи, частіше, збройне домагання поневоленим народом незалежності, можливості самому розпоряджатися своєю долею; 2) боротьба соціальних низів (рабів, селян, ремісників) за вільні умови господарювання та поліпшення умов свого життя.

Вира – штраф, грошова пеня за скоєний злочин у Київській Русі.

Вирники – чиновники, урядники, що збирали судові штраф (виру).

Відродження (Ренесанс) – період, який знаменував перехід від середньовічної до нового нового часу; відмітна риса Відродження—гуманізм (людяність). Гуманісти зверталися до культурної спадщини античності.

Військо Запорозьке – назва Української козацької держави, створеної Богданом Хмельницьким під час Національно -визвольної війни українського народу середини XVII століття.

Військовий писар (кошовий писар) – виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі (XVI– XVIII ст.) Розсилав накази по куренях вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування. Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця — каламар (“калям”— від схід. тростина), а також гусяче перо, застромлене за праве вухо.

Військовий осавул – виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військово - адміністративних посад у Запорізькій Січі (XVI–XVIII ст). Обирався на військовій раді терміном на один рік. У мирний час стежив за дотриманням порядку на Січі, у воєнний час – у таборі. Відав заготівлею провіанту на випадок війни; розподілом за наказом кошового отамана платні, захистом інтересів запорожців у битвах, прикордонній зоні. Очолював козацьку розвідку і стежив за ходом битви, вводячи по мірі потреби у бій резерви. Знаком влади військового осавула була дерев’яна палиця з потовщеннями на кінцях, скріплена срібними кільцями.

Військова старшина – керівники окремих військових частин та носії урядових функцій у козацьку добу. До 1648 р. Військова старшина мала характер тільки військового керівництва (полків і сотень). За Гетьманщини Військова старшина стала також виконавчим органом державного управління, а старшини, які до неї належні, - урядовцями. Військова старшина поділялася на генеральну військову старшину (генеральні - обозний, суддя, писарі, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчужний), полкову військову старшину (сотенні - отаман, писар, осавул, хорунжий). На Запоріжжі існувала січова військова старшина, до складу якої входили - січові - суддя, писар і осавул, що їх Січова Рада вибирала на один рік.

Військовий товмач (кошовий товмач) – у Запорізькій Січі (XVI– XVIII ст.) службова особа, яка виконувала обов’язки військового перекладача. Візував документи чужоземців, які проїжджали через Січ, виступав посередником між ними і Кошем. Перекладав зміст дипломатичної кореспонденції, яка прибувала на Січ.

Війт – один з керівників органів місцевого самоврядування в середньовічній Німеччині, Великому князівстві Литовському, Польщі та Україні; у містах на маґдебурзькому праві в XIV-XVIII ст. очолював лаву, виконував адміністративні та судові функції; спершу призначався власником міста, влада була спадковою, з часом міста стали викуповувати війтівство, і посада війта стала виборною.

Візир – титул вищого урядовця в багатьох мусульманських країнах.

Вікінги – скандинавські воїни. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, “північні люди”.

Віслицький статут – (1347 р.) кодекс законів, прийнятий польським королем Казимиром ІІІ для Малої Польщі. Поширювався на Галицьку Русь, Західне Поділля приєднані до Польського королівства.

Вітраж – картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче – збори повноправних городян.

Внутрішня колонізація – заселення окраїнних територій власної країни, заснування поселень у інших країнах.

Волхви – серед народів Стародавнього Сходу “мудрі” люди, які володіли знаннями таємних сил природи, спілкувалися з богами і мали надприродні можливості.

Вольності Війська Запорозького – назва володінь Запорозької Січі. Сучасні Дніпропетровська, Запорізька, частина Кіровоградської, Донецької і Херсонської областей.

Вотчина – комплекс феодальної земельної власності (земля, споруди, інвентар) і пов’язаних з нею прав на феодально-залежних селян. Синонімами терміну “вотчина” є феод, сеньйорія, майор. Основною формою землеволодіння вотчина стає на більшій частині Європи у VІІІ – Х ст.

Воєвода – військовий командир, який керував княжими загонами. Був представником княжої адміністрації.

Воєводство – назва адміністративно-територіальних одиниць на Русі, в Литві і Польщі у XV — XVIII століттях.

Гайдамаки – (з турецької - “гайда” - гнати, переслідувати) — польська шляхта називала учасників антифеодального та національно-визвольного рухів в Україні. В Україні гайдамаками називали народних повстанців, які боролися проти польської адміністрації та польських панів.

Галера – військове вітрильне багатовеслове судно з гострим носом, створене венеціанцями. Гребцями були раби, військовополонені, злочинці.

Ганза – торгово-політичне об’єднання купецтва; понад 160 німецьких міст на чолі з містом Любеком. Діяло в ХІІ – ХVІІ ст.

Гармаші (армаші, пушкарі) – в українському козацькому війську спеціально підготовлені козаки, які опанували артилерійську справу.

Гвардія – відбірна привілейована частина війська. Термін “гвардія” з’явився в Італії у ХІІ ст., коли гвардійські війська виконували охоронні функції.

Гвельфи – прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.

Гегемонія – від грецького слова “керівництво”. Означає панівне становище однієї держави чи людини.

Гези – нідерландські патріоти, які з 1566 р. боролися проти іспанського панування.

Генеральні штати – вищий станово-представницький орган Франції ХІV – ХVІ ст., в якому були представлені духівництво, дворянство і заможні городяни.

Генеральний бунчужний – виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих урядових посад у Гетьманській Україні в XVII — XVIII століттях, член Генеральної старшини. До обов'язків генерального бунчужного належало берегти і захищати у воєнні часи бунчук — символ гетьманської влади. Під час воєнних дій керував відділами козацького війська. Генеральний бунчужний виконував важливі доручення гетьмана, які стосувалися судових справ, дипломатичної служби.

Генеральна військова канцелярія – найвища адміністративна установа Гетьманщини XVII—XVIII ст., створена Богданом Хмельницьким.

Генеральний військовий суд – найвища судова установа Гетьманщини XVII —XVIII ст. Суд виник під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. Підпорядковувався гетьманові. Розглядав справи про вбивства, грабежі, підпали маєтків. Найважливіші справи (злочини проти Української держави, невиконання розпоряджень гетьмана та суд над генеральною військовою і полковою старшиною) розглядались у військовому суді членами генеральної старшини. Був найвищою апеляційною інстанцію для і сотенних судів. Рішення Генерального військового суду могло бути оскаржене у гетьмана.

Генеральний обозний – який належав до генеральної старшини, вважався першою особою після гетьмана. Керував військовою артилерією, відав постачанням гетьманського війська, виконував дипломатичні доручення гетьмана, займався розслідуванням особливо важливих справ. Засідав у Генеральній військовій канцелярії та Генеральному військовому суді.

Генеральна старшина – вища державна адміністрація Гетьманщини XVII — XVIII ст.Генеральна старшина становила найближче оточення гетьмана. До складу генеральної старшини входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний, два генеральних осавули. Генеральна старшина брала участь у Генеральній військовій раді, вирішувала найважливіші політичні, адміністративні та військові питання, проводила дипломатичні переговори, відала фінансами і судовими установами, очолювала збройні сили Гетьманщини.

Генеральний суддя – вища службова особа державної адміністрації Запорозького Війська у XVI - XVIIІ ст., член генеральної старшини. Генеральних суддів було двоє. Генеральний суддя розглядав справи, що поступали на ім'я гетьмана. Рішення генеральний суддя виносив одноосібне, лише в присутності писаря. Генеральний суддя очолював Генеральний військовий суд, часто брав участь у дипломатичних переговорах, а також виконував обов'язки наказного гетьмана. Інша назва —Військовий суддя.

Генрикові артикулі (або – Артикул Генріха Валуа) – документ, що регламентував діяльність короля в Речі Посполитій. Названий за ім’ям Генріха (Генріка - пол.) Валуа, що був королем Речі Посполитій в 1572 р. За Г. а., король визнавав вільні вибори глави держави, відмовлявся від успадкування трону, зобов’язувався не вирішувати питань війни і миру без урахування думки сенату, мати при собі 16 203 сенаторів, кожні два роки скликати сейм. Король також зобов’язувався зберігати територіальну цілісність Речі Посполитої і добиватися повернення втрачених ним та його попередниками провінцій. Г. а. передбачали, якщо король буде порушувати права і привілеї шляхти, остання має право відмовитися від покори королю.

Геральдика – наука, яка вивчає герби як специфічне історичне джерело, в якому

носієм інформації є символи, колір, місце розташування малюнка.

Германці – споріднені племена, що проживали в Південній Скандинавії та Північній Європі між Рейном і Віслою.

Герцог – великий територіальний володар; у феодальній ієрархії посідав друге місце після короля.

Гетьман – назва вищих воєначальників у таких державних і військово - державних утвореннях, як Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита і Військо Запорозьке Низове.

Гібеліни – прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап.

Гільдії – союзи купців для допомоги один одному та захисту від грабіжників. Члени гільдії збирались на збори, щоб вирішити загальні для всіх питання та обрати керівника.

Готи – племена східних германців. За твердженням античних авторів (Пліній, Таціт, Птолемей), готи на початку н.е. жили на південному узбережжі Балтійського моря та в пониззі Вісли, куди переселилися з Скандінавії (о. Готланд). З ІІ пол. ІІ ст. готи почали рух на Південь. В І пол. ІІІ ст. досягли Українського Причорномор'я, де захопили ряд античних міст держав - Ольвію, Тіру та Боспорську державу. Племена готів поділялися на племінні групи, на чолі яких стояли вожді або конунги. Готи в союзі з іншими племенами здійснювали успішні воєнні походи в Малу Азію на Балканський п-ів (Дакію, Мезію). Вели війни проти Римської імперії, які привели до втрати імперією Дакії. В ІІ пол. IV ст. з готами успішно боролися анти. Готи що осіли на захід від Дністра, називалися вестготами, а племена, які жили в нижній течії Дніпра - остготами. В IV ст. прийняли християнство у формі аріанства, створили сильне політичне об'єднання на чолі з остготським королем Германаріхом. В 375 р. готське об'єднання племен було розгромлене гуннами і витіснене з Причорномор'я.

Готичний стиль – напрямок в європейському мистецтві ХІІ – ХVІ ст. Для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама будівля спрямовувалася догори з нескінченною різноманітністю форм.

Гетьманщина – напівофіційна назва значної території України на правому і лівому берегах Дніпра, де з середини XVII ст. і до 1764 р. Поширювалась влада гетьманського уряду. Після “Вічного миру” (1686) термін “гетьманщина” застосовується лише стосовно Лівобережної України.

Гранди – іспанські вельможі.

Граф – 1) посадова особа, яка представляла владу короля в певному окрузі; 2) титул феодала.

Гривна – грошова одиниця Київської Русі. Дорівнювала 20 г срібла. Назва походить від давньоруського "грива" - волосся (гривни у вигляді злитків срібла носились на шиї на шкіряному шнурку під волоссям).

Гродський (замковий) суд – впроваджений ІІ Литовський Статутом (1566 р.). Суд, що розглядав кримінальні справи мешканців повіту.

Громада – об’єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. Особливістю цього об’єднання є часткове чи повне самоврядування.

Губернія – вища одиниця адміністративного поділу і місцевого устрою в Росії. Оформилася в XVIII ст. за Петра І в процесі організації абсолютистської держави. На території України були губернії Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська.

Гугеноти – прихильники кальвіністської віри у Франції.

Гуманізм – філософський підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує вчення

про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. В основі гуманізму – ідеї та ідеали розуму та людяності, що їх послідовно розвивали філософи античної доби, діячі культури епохи Ренесансу, мислителі Просвітництва, інтелектуали Нового часу.

Гунни – кочовий народ з Центральної Азії. У III ст. гуни підійшли до Північного Причорномор'я і, скориставшись тим, що основні гарнізони римських військ були кинуті на захист кордонів Римської імперії від готів, зруйнували майже всі античні міста-держави. Вистояли тільки Пантикапей і Херсонес. У IV ст. гуни продовжили свій руйнівний похід до Східної Європи. Вони розбили готів, підкорили антів і ще довго панували на величезній території від Верхнього Дунаю до Азовського моря, здійснюючи постійні набіги на країни Західної Європи. Найбільшої могутності гунський союз племен досяг за часів вождя Аттіли (серед. V ст.). Після смерті правителя Аттіли в 453 році гунська держава занепала.

Гуситський рух – національно-визвольний і релігійний рух у Чехії в пер. пол. ХV ст.

Дворянство – привілейований стан феодальної епохи, який об’єднував велику земельну аристократію і основну масу середніх і дрібних землеробів.

Дворянство мантії – чиновне дворянство, яке отримувало титули через посади в державних органах або міських муніціпалітетах. Купували землю, поєднуючи свою діяльність на державних або міських посадах із дворянством. Звільнялися від військової служби і сплати податків.

Дворянство шпаги – спадкове родовите дворянство, яке володіло феодами і було зобов’язане нести воєнну службу, що давало право на звільнення від податків.

Двопілля – розділ поля на дві частини: одна оброблялась, а друга “відпочивала” (пар). Ця система стала можливою з появою тяглової сили.

Дервіші – мусульманські жебруючі ченці.

Джихад – у мусульман “священна війна” для торжества доброї справи.

Демократія – дослівно “влада народу”. Державний лад, який передбачає наявність виборчих органів влади та широке залучення громадян до державних справ.

Держава – базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

Деспотія – форма не обмеженої законом самодержавної влади, що характеризується крайньою централізацією і сваволею правителя. Цар вважався “надлюдиною”. Обожнювання царя-деспота– одна з особливостей стародавньосхідної деспотії.

Десятина (церковна) – десята частина врожаю чи інших доходів, яка збиралась на користь церкви.

Джихад – священна війна, яку повинні вести мусульмани проти невірних.

Діадохи – (від греч. diádochos — наступник, спадкоємець), полководці Александра Македонського, що боролися після його смерті (323 до н. е.) за верховну владу. Наслідком боротьби діадохів був розпад імперії Олександра і утворення ряду держав еллінізму, очолюваних окремими діадохами.

Диван – рада з вищих сановників у султанській Туреччині.

Дике поле – історична назва незаселеної степової території Північного Причорномор'я між Дністром і Доном. Назва “Дике поле” виникла не пізніше XVI ст. (ймовірно, у ІІ-й половині XV ст.).

Династія – монархи з одного роду, які змінювали один одного на троні з правом успадкування.

Диктатор – особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим.

Дим – господарська одиниця на деяких слов’янських землях у період середньовіччя.

Диспут – мовні змагання в знаннях, суперечки по раніше висунутим питанням. Диспути були розповсюджені як одна з форм навчання в середньовічних університетах.

Диякон – посадова особа в християнській церкві, посередник між єпископом і простими віруючими.

Дож – голова уряду у Венеціанський та Генуезькій республіках.

Донжон – головна башта лицарського замку.

Домен – спадкове земельне володіння короля.

Домініканці – католицький чернечий орден. Заснований на початку ХІІІ ст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. Мали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Всіляко допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи.

Дорадчі органи влади – владні структури, рішення яких не мають законодавчої сили без затвердження монархом (королем).

Дофін – титул спадкоємців французького престолу.

Дружина – збройні загони в Київській державі, які складали постійну військову силу, об’єднану навколо князя.

Духовенство – служителі культу, які вважаються посередниками між Богом і людьми й здійснюють культові дії – таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення.

Духовно-рицарські ордени – об’єднання рицарів, головною справою яких було боротися проти ворогів християнської віри; присягалися не одружуватися та жити в бідності.

“Едикт милості” – виданий кардиналом Рішельє в 1629 р., за яким гугеноти зберігали свободу віросповідання, але позбавлялися військових фортець, окремої армії та окремих судових палат.

Екзархат – окрема церковна адміністративно-територіальна одиниця, яка має певну

самостійність.

Експансія – розширення, розповсюдження сфери впливу, панування в різних областях, в т.ч. за допомогою дипломатичного тиску і збройного вторгнення.

Еллінізм — термін, яким визначають період в історії Стародавньої Греції і країн Східного Середземномор'я від часів походів Александра Македонського (334—323 pp. до н. є.) до остаточного завоювання Близького Сходу Римом (30 р. до н. е.). Термін еллінізм ввів у науку в 1830-х роках німецький вчений Й. Г. Дройзен. В історіографії античності єдиної точки зору на еллінізм не існує. Дройзен розумів еллінізм як поширення грецької (еллінської) культури серед країн і народів Середземномор'я. Але більшість істориків розглядає еллінізм як складне соціально-економічне, політичне і культурне явище, що характеризується синтезом грецької культури і культур країн Сходу, а сам період — як якісно новий етап у розвитку рабовласницьких відносин античного світу.

Етнос – позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями, звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Єзуїти – члени чернечого католицького ордену “Товариство Ісуса”, створеного в 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою для боротьби з народними рухами, науковою думкою для зміцнення авторитету католицької церкви.

Єпархія – церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).

Єпископ – вища посада в християнській церкві часів Пізньої Римської імперії.

Єресь – охарактеризовані церквою погляди та вчення, що відступають від прийнятої доктрини у сфері догматики і культу.

Єретичні рухи – масові виступи мирян і окремих духовних осіб за перегляд релігійних положень, освячених церквою, та за зміни в церковній організації. Один з виявів невдоволення народних мас своїм становищем у суспільстві.