Робимо домашнє завдання правильно. Поради психолога

Батьки хочуть, щоб з перших днів навчання дитина правильно виконувала домашнє завдання. Але як їй допомогти в цьому, не позбавляючи самостійності, ініціативи та творчого підходу до вирішення завдань?

Давайте міркувати «від протилежного» - розглянемо найпопулярніші батьківські помилки на декількох історіях з життя:

Історія перша: ми захистимо тебе ... від математики

Коли учениця третього класу Ірочка приходить зі школи, у будинку починається метушня. Бабуся біжить до неї з гарячими пиріжками, мама відразу перевіряє, чи не гарячий лоб, дідусь допомагає зняти верхній одяг, а тато заглядає в щоденник ... Але от дівчинка поїла, трохи відпочила (хоча відпочинеш тут, коли навколо тебе крутяться четверо схвильованих і метушливих дорослих?). Саме час починати робити уроки. Але і тут її ні на секунду не залишають у потрібній зараз самоті. Здавалося б, батьки переконалися, що донька розуміє сенс задачки або письмового вправи, - і пора б їм піти на якийсь час. Але ні, дідусь сидить поруч і мало не лізе під руку, а мама раз у раз за чимось заходить в дитячу кімнату. Іра перші хвилин п'ять чесно намагається вирішити приклад самостійно, але їй це швидко набридає і звучить вже настільки звичне: «Діду, а діду, як тут треба вирішити?» У підсумку більшу частину прикладів за неї вирішує дідусь, самостійно вона тільки читає маленьке оповіданнячко з хрестоматії, але й тут «на допомогу» їй приходить мама, раз у раз перебиваючи і підказуючи правильні наголоси у словах ...

Але ж Іра допитлива, кмітлива - це відзначає класний керівник. Єдиний її недолік - це невміння концентруватися і докладати зусилля для вирішення тієї чи іншої проблеми. А все тому, що при найменший скруті її «виручають» дорослі. Як результат: домашнє завдання завжди на відмінно, а контрольні - на слабкі трійки. Адже навички самостійної роботи у дитини, майже за три роки навчання, так і не сформувався. При відповідях біля дошки вона ніяковіє - адже в школі немає цієї армії домашніх «помічників» і «захисників». І, швидше за все, ближче до середніх класів її успішність буде тільки падати, якщо батьки не дадуть дівчинці хоч зрідка робити домашні завдання самої.
Історія друга: а нам все одно, а нам все одно

Першокласник Вовочка - радісний, наче його тезка з відомих дитячих анекдотів - біжить додому. А радіти є чому: у щоденнику «оселилася» перша п'ятірка з математики. Вдома його сухо хвалить тато: «Ось що значить працювати: терпіння і труд все перетруть, вчися так і далі», не відриваючись від ноутбука. Завтра у тата відповідальна нарада. Дитина розігріває собі суп, нашвидку обідає і йде до кімнати займатися. Завдання доводиться перечитувати по два, а то й по три рази. Поки першокласникові далеко не все зрозуміло, хоча на уроках він весь перетворюється на зір і слух: адже вдома всім ніколи і підказати йому буде нікому ... Тато вічно на роботі, а якщо і приходь раніше, то сам робить «домашнє завдання», оцінку за яке завтра виставить йому бос. Мама теж зайнята на роботі, тому самостійність - друге ім'я Вовчика.

Здавалося б, дитина добре пристосувалась і не відстає від однолітків. Але день за днем накопичується втома - фізична і моральна. Звичайно, батьків теж можна зрозуміти, вони так посилено працюють саме заради нього: Вова ходить в престижну гімназію, за навчання в якій треба щомісяця вносити кругленьку суму. Ось тільки все одно залишати маленького першокласника один на один з домашнім завданням нерозумно. Куди правильніше спочатку переконатися, що дитина зрозуміла порядок виконання домашньої роботи, і лише після піти з кімнати.
Але при цьому першокласник повинен знати, що у випадку серйозних проблем він завжди зможе звернутися до вас за допомогою. І, звичайно ж, треба періодично підходити і дивитися, чи все в порядку. Коли завдання виконані (на чернетці) - саме час їх перевірити, і якщо є помилки, то попросити дитину пояснити, як саме він міркував, яким правилом користуватися. Звичайно, простіше відразу сказати першокласнику відповідь задачки чи підказати написання слова, але куди краще, якщо він додумається до цього сам. Найчастіше навідні запитання про правила або нагадування про аналогічні задачі, які вони вирішували в школі, допомагають виправити помилку самостійно. На закінчення перевірте усні завдання: нехай дитина розповість вам напам'ять заданий вірш або коротко перекаже зміст параграфа з підручника. Таке домашнє «тренування» допомагає уникнути сорому і страху при публічному відповіді.

Історія третя: вчи уроки за (моїми) правилами

Восьмикласник Тимур, переможець багатьох шкільних олімпіад з фізкультури, хапає з кухонного столу огірок (бутерброди - не перекус, так тренер говорить!) і швидко прослизає в свою кімнату. Тут же голосніше врубує рок, включає комп'ютер і починає готувати домашнє завдання. Так-так, він там не базікає з друзями в чаті або на форумі, а саме займається. Йому треба якомога швидше зробити доповідь з історії, а потім бігти на тренування. Робити уроки після тренування не виходить: занадто втомлюється, на носі чергове змагання, команда на нього сподівається. Але тут в кімнату входить схвильована мама:

-Тимурчик, ну чому ти, не відпочивши, тут же засів за уроки? Голові потрібен відпочинок. І вимкни ці крики, вони ж заважають зосередитися. Краще б погуляти сходив, а то через сорок хвилин на тренування ...

Тимур ображено сопе і мовчить. Але ось реферат дороблений і роздрукований. Тепер він спокійно йде на кухню, їсть і відправляється на тренування.

Здавалося б, мама права: дійсно, після школи краще трохи відпочити і поїсти. Але підліток вже звик до свого режиму: так він встигає і по програмі не відстати, і спортом позайматися. Та й обід, відстрочений на тридцять-сорок хвилин - це не страшно. У кожної дитини - свій внутрішній годинник, свої фази активності: комусь зручніше робити уроки відразу після школи, а комусь треба декілька годин відновлення. Одні школярі можуть зосередитися лише в тиші, а іншим потрібен «шумовий фон» - такі індивідуальні особливості психіки, які до 12-14 років вже цілком сформувалися. А ось першокласникам навіть працюючий в сусідній кімнаті телевізор може заважати: у них увага поки утримується слабо, а от у старшокласників - навпаки. Вони - як Цезарі, які можуть одночасно і музику слухати, і книжку читати, причому практично без шкоди для сприйняття інформації. А ось робити перепочинок після кожної півгодини занять корисно як старшокласникам, так і зовсім малюкам. Під час короткочасного відпочинку бажано порухатися: розім'яти затерплу спину, зробити зарядку для рук «Ми писали, ми писали, наші пальчики втомилися» і виконати парочку простих фізичних вправ. І втому як рукою зніме.

Тому, напевно, головна порада батькам - контролювати виконання уроків, але в міру, і враховувати при цьому вік і здібності дитини. Тоді домашні завдання стануть хорошим закріпленням пройденого в школі матеріалу, а не марною тратою часу.

Консультант - Ірина Русакова, шкільний психолог